Валентин Лукич Чемерис прожив яскраве життя, що поєднало сільську Полтавщину з промисловим Дніпром та літературним Києвом. Народжений 8 липня 1936 року в селі Заїчинці, він пройшов шлях від заводського робітника до визнаного письменника, автора понад сімдесяти книг, які охоплюють гумор, історичну прозу, фантастику та твори для дітей. Його слово залишалося живим навіть після смерті 4 грудня 2016 року, а твори й сьогодні вивчають у школах і перевидають.
Чемерис почав як майстер гуморески, а згодом став одним із найяскравіших популяризаторів української історії через художнє слово. Його романи про Ольвію, Атея, Мазепу чи сильних жінок минулого роблять далекі епохи близькими й зрозумілими. Гумор письменника — теплий, народний, без жорсткості — допомагав читачам зберігати оптимізм у складні часи. Стаття розкриває повну картину життя, творчості та спадщини, щоб кожен зміг підготувати ґрунтовну презентацію чи просто глибше пізнати цього митця.
Для школярів і вчителів матеріал стане основою для виступу: тут є точні дати, деталі родинного життя, аналіз еволюції стилю та практичні рекомендації зі створення слайдів. Для поціновувачів літератури — глибший погляд на теми, які хвилювали Чемериса все життя: кохання, справедливість, зв’язок із землею предків і сила слова.
Дитинство в селі на берегах Хоролу
Село Заїчинці Семенівського району Полтавської області зустріло Валентина Лукича 8 липня 1936 року. Батьки — колгоспники Лука Макарович і мати — виростили сина в атмосфері праці та усної народної творчості. Дід Артем славився дотепністю й умінням розігрувати односельців, і ця риса передалася онукові. Хлопець рано полюбив книжки: сільська бібліотека стала для нього справжнім вікном у світ, а розносити томи літнім сусідам — звичною справою.
Місцеві річки — Псел і Хорол — дали матеріал для майбутніх псевдонімів: Грицько Псьол, Сидір Хоролець, В. Заїченський. Ці імена підкреслювали глибокий зв’язок із рідною землею, який письменник проніс крізь усе життя. Уже в шкільні роки він мріяв про перо, хоча спочатку уявляв себе поетом. Полтавщина назавжди залишилася для нього першою батьківщиною — землею предків-козаків і селян.
Переїзд до Дніпра та перші випробування
1953 року стан здоров’я змусив родину переїхати до Дніпропетровська. Лікування в лікарні імені Мечнікова, закінчення середньої школи 1954 року, робота в радгоспі «Нижньодніпровський» і на металургійному заводі імені Комінтерну — усе це загартувало характер майбутнього письменника. Місто на Дніпрі стало другою батьківщиною: тут народилися діти, тут розквітнув його талант.
Важка фізична праця не завадила Валентину читати й пробувати писати. 1959 року в газеті «Молодий ленінець» з’явилася перша гумореска «Як я навчився писати гуморески». Цей дебют започаткував довгий шлях у сатиричній та гумористичній прозі. Дніпропетровськ дав Чемерису не лише досвід, а й коло друзів-літераторів, які підтримували на початку кар’єри.
Гумористичний період: сміх як життєва позиція
З 1962 року твори Чемериса регулярно з’являлися в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Перець», газетах. Він видав вісімнадцять збірок гуморесок і сатиричних повістей: «Хто на току, а хто на боку», «Урок виховання», «Коли спокушає диявол», «Операція „Земфіра“», «Царська охота», «Де хазяйнує Валя Чемерис». Павло Глазовий назвав його «сміхотворцем високого рангу і класу».
Гумор Чемериса — не зла сатира, а доброзичливий погляд на людські слабкості. Він висміював бюрократію, лінощі, фальш, але завжди залишав місце для надії та виправлення. Цей стиль став його візитівкою на десятиліття. Паралельно письменник працював редактором у видавництві «Промінь», обіймав посаду голови Дніпропетровської організації Спілки письменників України у 1989–1993 роках.
Освіта та перехід до історичної прози
1971 року Валентин Лукич заочно закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві. Ця освіта дала професійну майстерність і впевненість у власних силах. З 1980-х років він дедалі частіше звертався до історичної теми. «Зі шкільної лави притягувала мене до себе історія українського народу», — зізнавався письменник.
Перший великий історичний роман «Ольвія» з’явився 1983 року (пізніше неодноразово перевидавався). За ним послідували «Смерть Атея», «Фортеця на Бористені», «Трагедія гетьмана Мазепи», «Марина — цариця Московська», «Ярославна» та багато інших. У видавництві «Фоліо» вийшла ціла серія «Історія України в романах». Чемерис поєднував історичну точність із динамічним сюжетом і живими характерами, роблячи минуле доступним для широкого читача.
Родина, кохання та особисті випробування
1965 року Валентин одружився з Клавдією Іванівною Повідаловою. У подружжя народилися дочка Оксана (1966) та син Ярослав (1968). Дружина стала вірною супутницею й натхненницею. Після її смерті 2000 року від онкологічного захворювання письменник важко переживав втрату — на могилі разом із малюнком ластівки викарбувано його вірш. Друга дружина — Людмила Карпова-Чемерис, доцент Національного університету оборони України.
Зять Фідель Сухоніс — відомий письменник і журналіст. Онука Дарина Сухоніс стала журналісткою та авторкою програми «Історії Війни». Родина продовжила творчу традицію. Чемерис часто згадував три свої батьківщини: Полтавщину — землю предків, Дніпропетровщину — батьківщину дітей і онуків, Київ — місто зрілої творчості.
Київський період та громадська діяльність
З 1993 року письменник жив і працював у Києві. Він обіймав посаду заступника головного редактора та завідувача відділу сатири газети «Літературна Україна», працював головним консультантом Президента України з питань літератури (1993–1994), був секретарем Національної спілки письменників України. У ці роки з’явилися нові романи-ессе, публіцистика та автобіографічні твори.
Чемерис залишався активним до останніх днів. Він упорядковував антології, писав для дітей, видавав фантастику. 2020 року вийшов автобіографічний роман «Це я, званий Чемерисом…», де автор чесно й тепло розповів про прожите. Книги продовжують перевидавати, а окремі твори, зокрема повість «Вітька + Галя, або повість про перше кохання», увійшли до шкільних програм.
Спадщина та значення для сучасної України
Валентин Чемерис залишив після себе багату спадщину: історичні романи, що пробуджують інтерес до минулого, гумористичні збірки, які дарують усмішку, і твори для дітей, які виховують доброту та допитливість. Його книги перекладалися іноземними мовами, а тиражі сягали сотень тисяч примірників. У 2026 році, у рік 90-річчя від дня народження, інтерес до його творчості тільки зростає.
Письменник показав, що українська література здатна бути одночасно глибокою й доступною, серйозною й веселою. Його герої — сильні жінки, чесні воїни, звичайні люди з великим серцем — надихають і сьогодні. Твори Чемериса живуть у шкільних класах, бібліотеках і серцях читачів, які шукають у книгах не лише розвагу, а й опору.
Цікаві факти про Валентина Чемериса
- Псевдоніми з рідних річок. Грицько Псьол, Сидір Хоролець та В. Заїченський — усі вони походять від назв полтавських водойм і підкреслюють, наскільки глибоко письменник відчував зв’язок із малою батьківщиною.
- «Вітька + Галя» — майже автобіографія. Повість про перше кохання заснована на реальних подіях юності автора. Імена друзів та односельців він не змінював, а прототипом головного героя став сам Валентин.
- Три батьківщини в одному серці. Чемерис часто повторював, що має три рідні краї: Полтавщину — землю предків, Дніпропетровщину — батьківщину дітей і онуків, Київ — місто зрілої майстерності.
- Понад сімдесят книжок. Гумореска, історичний роман, фантастика, дитяча проза, публіцистика — жанрове розмаїття вражає. Деякі твори чекали публікації по 13–16 років через цензуру.
- Шкільна програма. Уривки з «Ольвії» та повість «Вітька + Галя, або повість про перше кохання» вивчають у середній школі, а «Аравійська пустеля» — у 5-му класі.
- Ластівка на могилі. Після смерті першої дружини Клавдії письменник замовив надгробок із зображенням ластівки та власним віршем — ніжний і водночас мужній жест пам’яті.
- 90-річчя у 2026-му. У рік ювілею письменника його книги активно перевидають, а в Полтавській області та Дніпрі проходять літературні заходи на його честь.
Практичні поради для створення презентації про Валентина Чемериса
Презентація про Валентина Чемериса може бути цікавою як для школярів, так і для дорослої аудиторії. Головне — поєднати точні факти з емоційним забарвленням і візуальною привабливістю. Ось перевірена структура, яка допоможе створити сильний виступ.
| Слайд / Розділ | Що розмістити | Поради щодо подачі |
|---|---|---|
| 1. Титульний | Портрет письменника, повне ім’я, дати життя, фото Заїчинців або Дніпра | Додайте епіграф — одну з улюблених цитат Чемериса про писання |
| 2–3. Дитинство та юність | Карта Полтавщини, фото села, спогади про бібліотеку | Розкажіть історію про дідову дотепність — це оживить розповідь |
| 4. Гумористичний період | Обкладинки збірок, приклад короткої гуморески | Прочитайте вголос 30–40 секунд гумору — аудиторія одразу «підхопить» настрій |
| 5. Історичні романи | Список ключових творів у хронології, обкладинки «Ольвії», «Трагедії гетьмана Мазепи» | Підкресліть, як письменник поєднував точність із динамікою сюжету |
| 6. Особисте життя | Фото родини (за наявності), згадка про трьох батьківщин | Тут доречно згадати про вірш на могилі дружини — це додає людяності |
| 7. Спадщина та сучасність | Шкільна програма, перевидання 2020–2026 років, 90-річчя | Закінчіть закликом прочитати хоча б одну книгу письменника |
Оптимальна кількість слайдів — 8–12. Використовуйте світлі фони, якісні фото місцевостей та обкладинок книг. Додайте хронологічну лінію або інфографіку з ключовими датами. Для шкільної аудиторії зробіть акцент на повісті «Вітька + Галя» — вона близька підліткам. Для дорослих — на історичних романах та громадській діяльності. Завжди завершуйте виступ питанням або короткою цитатою, щоб залишити емоційний відгомін.
Під час підготовки перевірте актуальні перевидання у видавництві «Фоліо» та матеріали літературних музеїв Полтавщини й Дніпра. Така презентація не лише інформує, а й надихає слухачів відкрити для себе творчість Валентина Чемериса — письменника, який уміє сміятися і водночас серйозно розповідати про найважливіше.