Глибоководна акула досягає довжини майже 1,8 метра. Її тіло вкрите мільйонами світловипромінювальних органів — фотофор. На глибині 480–540 метрів, куди майже не проникає сонячне світло, ця особливість відіграє особливу роль.
Більшість глибоководних істот світяться знизу. Так вони приховують контури тіла у світлі, що падає зверху, і стають менш помітними для хижаків. Акула-світляк діє інакше. Вона полює переважно на здобич, яка перебуває над нею.
Світло як інструмент полювання
Дослідники вивчили вісім особин. Вони з’ясували: інтенсивність світла, яке випромінює тіло акули, майже дорівнює інтенсивності світла, що надходить зверху на тій самій глибині.
Колір також важливий. Біолюмінесценція цієї акули має зеленіший відтінок, ніж у інших відомих світлових акул. Це допомагає їй зливатися з частинками, що містять хлорофіл і плавають у воді.
Важливим виявився не лише рівень яскравості, а й напрямок світла. Якщо дивитися знизу, акула приховує контури свого тіла від здобичі. Водночас вона випромінює світло під широким кутом убік.
Це свідчить про подвійну функцію. Світло слугує не лише маскуванням. Акула використовує його як своєрідний прожектор. Так вона краще освітлює й знаходить здобич у навколишньому просторі.
Одна адаптація вирішує два завдання. З одного боку, тварина майже невидима, якщо дивитися зверху. З іншого — вона виявляє здобич завдяки світлу, яке поширюється широко вбік.