У березні 1982 року радянський посадковий модуль «Венера-13» протримався на поверхні Венери майже вчетверо довше, ніж планували інженери. Замість 32 хвилин апарат працював 127 хвилин і встиг надіслати на Землю перші кольорові знімки, перш ніж згоріти.
Екстремальні умови випробування
Температура на Венері сягала 457 градусів Цельсія, а атмосферний тиск дорівнював 89 земним атмосферам. За таких умов плавиться свинець, цинк, олово та вісмут. Для порівняння, найвища температура повітря на Землі в пустелі сягала лише 50 градусів, а тиск у 89 атмосфер можна відчути на глибині океану 900 метрів.
Зонд побудували як глибоководний апарат високого тиску, а не як звичайний марсіанський чи місячний модуль. Постійне нагрівання та неймовірний тиск робили поверхню Венери найруйнівнішим середовищем для космічних апаратів.
Що зафіксували камери та прилади
На борту «Венери-13» стояли дві камери, спрямовані в протилежні боки. Вони стали першими кольоровими телевізійними системами, які працювали на Венері. Після посадки камери відкрилися, почали сканування та передали зображення через транспортний модуль.
На кадрах видно плоскі пластинчасті камені та дрібний темний ґрунт. Механічний буровий маніпулятор взяв зразок поверхні й помістив його в герметичну камеру для аналізу рентгенофлуоресцентним спектрометром. Результати показали, що одні зразки схожі на земні лейцитові базальти з високим вмістом калію, а інші — на океанічні толеїтові базальти.
Небо на панорамах виглядало помаранчевим, бо щільна атмосфера, багата на вуглекислий газ та хмари сірчаної кислоти, фільтрувала синє світло. Прилади також вимірювали склад атмосфери, реєстрували електричні розряди під час спуску та використовували мікрофон для оцінки швидкості вітру.
Дані, передані «Венерою-13», досі залишаються майже єдиним джерелом інформації про поверхню Венери, яку має людство. З 1985 року жодна місія не повернулася з успішними результатами з цієї планети.