У холодному листопаді 1996 року дев’ятнадцятирічний хлопець стояв на асфальті донецького аеропорту, тримаючи в руках останки батька. Кров, постріли, крики – все це назавжди закарбувалося в пам’яті Руслана Щербаня, сина одного з найвпливовіших українських олігархів дев’яностих. Той день не просто забрав життя Євгена Щербаня, а й визначив долю його нащадків, кинувши їх у вир бізнесу, політики та нескінченних судових тяганин.
Руслан Євгенович Щербань народився 13 січня 1977 року в Донецьку, в родині, де амбіції переважали над спокоєм. Батько, Євген Щербань, пройшов шлях від шахтаря до мільярдера: спочатку замдиректора шахти “Кіровська”, потім творець корпорації “Атон” – гіганта з сотнями підприємств, від металургії до мережі АЗС. Мати, Надія Нікітіна, працювала авіатехніком і стала невід’ємною частиною сімейного бізнесу. Два брати – старший Євген і молодший Женя – росли в атмосфері, де гроші текли рікою, а небезпеки чатували за кожним кутом.
Дитинство Руслана минало в розкоші, але з присмаком реальності Донбасу. Батько брав його на зустрічі з 12 років: хлопець сидів за кермом, поки Євген відпочивав. “Він спав по дві години на добу, – згадує Руслан в інтерв’ю gordonua.com. – За дев’ять років із шахти до імперії домігся колосальних результатів”. Така школа загартувала характер, навчила бачити бізнес не як гру, а як війну.
Кривавий день в аеропорту: трагедія, що змінила все
3 листопада 1996 року приватний Як-40 з родиною Щербанів сів у Донецьку після ювілею Йосипа Кобзона в Москві. Режимна зона аеропорту мала бути безпечною, але стала пасткою. Двоє кілери – Вадим Болотських (“Москвич”) і Геннадій Зангеліді (“Звір”) – відкрили вогонь з автоматів. Євген і Надія загинули на місці, Руслан дивом вижив, хоч і бачив усе на власні очі.
“По моїх руках текли мізки батька… Я відчув, як із людини йде душа”, – ці слова Руслана з інтерв’ю gordonua.com досі морозять кров. Він місяць не говорив ні з ким, молодший брат Женя взагалі перестав розмовляти – його лікували психологи в Америці. Слідство пов’язало злочин із переділом газового ринку: угруповання Кушніра, пов’язане з сонцевською ОПГ. Болотських засудили до довічного в 2003-му, але замовники лишилися в тіні.
Ті постріли розірвали не лише родину, а й бізнес-імперію. За лічені місяці активи “Атона” розграбували, залишивши синам жалюгідні 5% від колись гігантського стану.
Освіта та перші кроки в світі фінансів
Руслан не скорився долі. Закінчивши Донецький національний університет за фахом політолога, він продовжив у Донецькому університеті економіки та права – спеціальність “фінансист”. Ці знання стали фундаментом для кар’єри. Спочатку комерційний директор ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання ‘Центр'”, потім голова наглядової ради Акціонерно-комерційного банку “Капітал”.
Банк став символом його амбіцій: частка Руслана сягала 20%, але в 2015-му НБУ ліквідував його через погані активи. За даними LIGA.net, це не зламало бізнесмена – він очолив обласний благодійний фонд імені батька, продовжуючи справу Євгена.
- Політологія в ДонНУ: вивчав владу, яка потім сама кликала його на службу.
- Фінанси в ДУЕП: навчився керувати потоками, де кожен долар – як куля в бою.
- Ранні посади: від Центру до банку, де ризики переважали прибутки.
Цей етап показав: Руслан не просто спадкоємець, а гравець, готовий битися за своє. Переїзд до села Червоне Волноваського району лише загартував його – там він ще й депутатом райради став.
Політичний шлях у вихорі регіональних інтриг
31 жовтня 2010 року Руслан увійшов у Донецьку обласну раду від Партії регіонів – за партійним списком. Член комісії з економічної політики, бюджету та фінансів, він представляв інтереси Донбасу в часи, коли регіон кипів від амбіцій. Депутатство тривало до 2015-го, але скандали не оминули.
У 2012-му вибухнув інцидент на полюванні біля Слав’янська: загинув 26-річний Дроздов. Геннадій Москаль звинуватив Руслана, але прокуратура не знайшла прямих доказів – лише необережність іншого. Політика для Щербаня стала ареною, де особисте переплітається з громадським, а тінь батька додає ваги кожному рішенню.
- Вибори 2010: перемога ПР, вхід у бюджетну комісію.
- Скандал 2012: полювання, яке мало стати фатальним для репутації.
- Завершення каденції: відхід від великої політики до бізнесу.
Цей період навчив його маневрувати між партіями та інтересами, як батько в дев’яностих.
Спадщина та сімейні баталії за мільярди
Боротьба за активи “Атона” – це сага на сотні мільйонів. Ахметов і Тарута забрали левиний пасть, залишивши крихти. Руслан судився з “Громадським” у 2021-му за фільм “Спадкоємець”, де брат Євген звинувачував олігархів. Спадщина оцінювали в $500 млн, але реально синам дісталося обмаль – урок, що в бізнесі кров не вартує золота.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1996 | Вбивство батька, розпад “Атона” |
| 2010 | Депутат облради |
| 2012 | Звинувачення Тимошенко-Лазаренка |
| 2015 | Ліквідація банку “Капітал” |
| 2021 | Суд з “Громадським” |
Джерела даних: LIGA.net, офіційні реєстри НБУ. Сьогодні Руслан веде скромніший бізнес – ФОП з оренди нерухомості в Ходосівці Київської області, уникаючи публічності.
Звинувачення у вбивстві: від Тимошенко до Лазаренка
У 2012-му лист до посла США Джона Теффта: Тимошенко і Лазаренко – організатори через газові війни. Борг у $50 млн, конфлікти з ЄЕСУ. Та в 2020-му, у Гордона, версія спростилася: тільки Лазаренко, Тимошенко ні при чому. Руслан навіть зустрічав Болотських у тюрмі 2012-го – той нібито зник з в’язниці.
Ці заяви розкололи родину: брати звинувачують одне одного в спекуляціях на трагедії. Руслан стверджує: мотив – бізнес, не політика чиста.
🔥 Цікаві факти про Руслана Щербаня
- Опікувався Hammer Centre – клубом з Повалій, Ліхутой та Пономарьовим.
- Пережив п’ять розстрілів, включно з замахом на брата 1997-го.
- Забезпечив эфирний час на ТБ після судового виграшу – право відповіді на “Спадкоємця”.
- З Кобзоном та Ахметовим лишився у теплих стосунках попри розграблення активів.
Руслан Щербань досі шукає справедливості, балансуючи між минулим і сьогоденням. Його історія – про стійкість у світі, де гроші та кулі міняються місцями. А що чекає попереду – бізнес-відродження чи нова глава розслідування? Час покаже.