Кожне покоління до нинішнього зростало у світі, де маленьких дітей було більше, ніж людей похилого віку. Так був влаштований світ протягом усієї писемної історії. А потім, тихо і без оголошень, це перестало бути правдою.
У 2018 році дві демографічні лінії перетнулися. Майже ніхто цього не помітив. Джерело підкреслює: це радше роздуми над цифрами, ніж поради країнам чи родинам. Дані описують глобальні закономірності. Вони мало що кажуть окремій людині про її власне життя.
Перетин 2018 року і що показують цифри
ООН зазначає: у 2018 році вперше в історії людей віком 65 років і старше у світі стало більше, ніж дітей віком до п’яти років. Не вперше за століття. Вперше взагалі.
Люди віком 65 років і старші зараз є віковою групою, що найшвидше зростає. Їхня частка збільшилася з 5,5 % населення планети у 1974 році до 10,3 % у 2024-му. Це близько 800 мільйонів осіб — більше, ніж усе населення Латинської Америки та Карибського басейну.
Це не була раптова подія. Зійшлися дві тривалі тенденції. Люди стали жити довше: очікувана тривалість життя новонародженого зросла з 64,0 років у 1990 році до 73,3 у 2024-му. Водночас народжуваність різко впала. Середня кількість народжень на одну жінку знизилася з 3,31 у 1990 році до 2,25 у 2024-му. У 1960-х цей показник був близьким до чотирьох.
ООН формулює прямо: практично кожна країна спостерігає зростання частки людей похилого віку, бо люди живуть довше і народжують менше дітей. Старіння майже загальне, але темпи різко відрізняються від місця до місця.
Лі Цзюньхуа, заступник Генерального секретаря ООН з економічних і соціальних питань, заявив у 2024 році: «демографічний ландшафт значно змінився в останні роки». Він додав: у деяких країнах народжуваність зараз навіть нижча, ніж передбачалося раніше. Деякі регіони з високою народжуваністю теж переживають швидше зниження.
Як виглядає світ, що схилився в цей бік
ООН очікує, що частка людей віком 65 років і старше приблизно подвоїться — до 20,7 % до 2074 року. До кінця 2070-х їхня кількість сягне 2,2 мільярда і перевищить кількість дітей віком до 18 років.
ООН називає ширший зсув у бік старіння населення «значною мірою незворотним». Цифри не дають підстав для сумнівів. Деякі регіони вже живуть у цьому майбутньому. Японія має одну з найвищих часток — 29 % населення у віці 65 років і старше. У Монако — 36 %.
Повсякденне життя непомітно організовується навколо вікового балансу: хто сплачує внески до пенсійних систем, хто працює в лікарнях, чи будувати школу чи будинок для літніх. Змініть цей баланс — і всі ці питання зміняться одночасно.
Ось тут впевненість закінчується. Ми знаємо, де перебуваємо. Ми не згодні щодо того, що з цього випливає. Найпоширеніша тривога — економічна. Торстен Слок із Deutsche Bank сформулював її так: «Ключове питання для інвесторів у акції, ставки та кредити — чи здатна світова економіка забезпечити достатнє зростання продуктивності, щоб компенсувати ці демографічні тенденції».
Простіше кажучи: чи зможе економіка стати достатньо ефективною, щоб компенсувати меншу кількість працівників на одного пенсіонера? Це одне з формулювань, а не остаточний вердикт.
Інші не переконані, що гальмівний ефект є реальним. Дослідження економістів Дарона Аджемоглу та Паскуаля Рестрепо виявило: у даних немає такого негативного зв’язку між старінням населення та економічним зростанням. Є навіть дещо позитивний. Вони припускають, що країни швидше впроваджують машини та автоматизацію, коли не вистачає працівників. Цей ефект залишається спірним.
Закономірність, що зберігалася протягом усієї писемної історії людства, закінчилася за нашого життя. Більшість із нас так і не помітила року, коли це сталося. Дані можуть чітко про це свідчити. Вони не можуть сказати, наскільки сильно слід турбуватися і чи є старіючий світ біднішим, чи просто іншим. На ці питання ми відповідатимемо по ходу справи — здебільшого, переживаючи їх.