Валерія Микульська народилася 27 січня 1988 року в Тбілісі, куди сім’я переїхала через військову службу батька. Перші роки пройшли серед грузинських пагорбів, де запахи хінкалі та кавказькі вулиці змішувалися з українськими піснями матері. Після розпаду Радянського Союзу родина повернулася до Первомайська на Миколаївщині — справжнього дому, де степи, річки Південного Бугу та місцеві легенди сформували її чуття до деталей і здатність помічати красу в буденному. Цей досвід двох культур став фундаментом її майбутньої роботи: вона навчилася поєднувати точність журналіста з емоційністю оповідача.
З камерою в руках Валерія об’їздила майже всю країну, перетворюючи звичайні села, фортеці та печери на живі історії про людей, традиції та природу. Її проєкт Tour de Ukraine переріс у масштабний культурологічний феномен, а під час повномасштабної війни цикл «Хроніки тилу» та волонтерська діяльність у Ворохті показали, що мандрівниця може стати надійним тилом для тих, хто захищає дім. Сьогодні, у 2026 році, вона продовжує знімати нові фільми про регіони, співпрацює з радіо та надихає аудиторію на відкриття України зсередини — від Хмельниччини з її підземними ріками до Полтавщини зі слідами льодовика та скіфських поселень.
Її шлях — це приклад того, як професійна журналістська майстерність поєднується зі щирою любов’ю до Батьківщини, створюючи контент, який не просто інформує, а лікує душу та нагадує: Україна — це не тільки новини, а й барвиста ковдра з тисяч містечок, запахів, легенд і теплих людей. Канал Tour de Ukraine на YouTube налічує понад 62 тисячі підписників, а свіжі випуски швидко набирають десятки тисяч переглядів, доводячи, що історії про рідну землю знаходять відгук навіть у найскладніші часи.
Дитинство на перехресті культур: від Тбілісі до степів Миколаївщини
Дитинство Валерії пройшло на стику двох світів. У маленькому військовому містечку під Тбілісі вона вбирала аромати кавказької кухні, звуки грузинської мови та красу гірських пагорбів. Після повернення до України справжнім домом став Первомайськ — місто, де степовий вітер грається з хвилями Південного Бугу, а місцеві легенди опівночі розповідають про давні таємниці. Саме тут вона навчилася помічати деталі: як сонце ламається на воді, як старі дерева шепочуть історії, як прості люди зберігають традиції попри все.
Цей подвійний культурний багаж пізніше став її суперсилою. Валерія вміє показувати Україну не як набір фактів, а як живу істоту з характером, болями та неймовірною красою. Дитячі враження сформували стиль, де суха інформація завжди переплітається з емоціями та сенсорними деталями — запахами, звуками, відчуттями доторку до старого каменю замку чи прохолоди печери.
Шлях у журналістику: від локальних репортажів до столичних ефірів
У 2006 році, ще студенткою Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (спеціальність — економіка та менеджмент підприємств, диплом магістра у 2010-му), Валерія почала працювати репортеркою в місцевій ТРК «Всесвіт» у Первомайську. Вона знімала звичайні події: шкільні свята, сільські ярмарки, історії сусідів. Жартує, що ніколи не працювала за фахом економіста — натомість «рахувала» враження та емоції від кожної історії.
У 2009-му переїзд до Києва відкрив нові двері: стажування в програмі «Підйом» на Новому каналі, робота в новинних редакціях СТБ, 1+1 та «Інтер». Вона швидко опанувала динаміку новин, навчилася швидко збирати факти та подавати їх чітко. Але після Революції гідності залишила новинну журналістику на «Інтері» — етичні розбіжності та відчуття, що формат не дає можливості розкривати людські історії повноцінно, стали поворотним моментом.
Цей досвід став цінним фундаментом. Валерія навчилася відокремлювати головне від другорядного, перевіряти факти та відчувати пульс аудиторії. Пізніше ці навички допомогли їй створювати не просто красиві картинки, а глибокі, чесні історії про Україну.
«Україна вражає» — проєкт, що запалив вогонь мандрів
Співпраця з Романом Кадеміним над циклом «Україна вражає» стала першим великим авторським проєктом. Те, що починалося як спонсорські вставки в ранкове шоу, виросло у повноцінну передачу з 20 випусками. Валерія лазила каньйонами Поділля з кам’яними водоспадами, де, за легендами, скелі зберігають історії кохання. Пірнала в дельту Дунаю, розповідала про Кам’янець-Подільський як про український варіант Толкіновського Мордору — з таємничими фортецями, вузькими вуличками та духом старовини.
У кожному випуску поєднувалися точні факти, історичні деталі та щирі емоції. Глядачі не просто дивилися — вони хотіли їхати. Проєкт показав, що український контент може бути не менш захопливим, ніж закордонні тревел-шоу. Саме тут Валерія остаточно зрозуміла: її місія — не просто вести, а закохувати людей у рідну землю через історії.
Tour de Ukraine: народження культурологічного феномену
Паралельно з роботою на телебаченні у 2019–2020 роках Валерія запустила власний YouTube-проєкт Tour de Ukraine. Спочатку це були короткі ролики, але швидко переросли у повноцінні авторські фільми. Кожен випуск — це глибоке занурення в регіон: історія, архітектура, природа, традиції, їжа та, головне, люди. Закарпаття з гуцульськими хатами та варениками, Волинь із замками на болотах, південь з Вилковим та морськими просторами, Хмельниччина («Рай на дні океану» з підземними ріками та сталактитами), Полтавщина з долиною льодовика та слідами скіфського мегаполісу.
Стиль Валерії відрізняється від сухих путівників. Вона не боїться показувати труднощі зйомок — страх висоти на скелях, втому від довгих доріг, радість від несподіваної зустрічі з місцевими. Фільми наповнені гумором, теплими деталями та повагою до кожного куточка. Це не просто контент — це акт любові до України, який допомагає зберегти нематеріальну спадщину: рецепти, легенди, голоси людей.
У 2021 році проєкт отримав номінацію на Ukraine Tourism Awards у категорії амбасадор #МандруйУкраїною. Це стало визнанням того, що одинокий блогер може реально впливати на туристичну галузь, привертаючи увагу до маловідомих місць та підтримуючи локальну економіку.
Війна як нове випробування та вимір творчості
24 лютого 2022 року Валерія опинилася у Ворохті. Замість звичних зйомок краси вона координувала волонтерський хаб: сортувала продукти, речі для евакуйованих, допомагала з постачанням у постраждалі регіони. Паралельно народився цикл «Хроніки тилу» — сирі, чесні кадри про спротив, долю переселенців, силу волонтерів під сиренами. Це не пропаганда, а людські історії: сльози, сміх, рутинна праця тилу, яка тримає фронт.
У соцмережах вона регулярно організовує збори на дрони, екіпіровку для військових. Долучилася до ліги «Onova», що займається відновленням зруйнованих населених пунктів. Війна змінила фокус, але не знищила місію. Навпаки — показала, що розповіді про красу України у воєнний час стають актом спротиву та надії. Люди, які дивляться її фільми, пам’ятають, за що борються: за ті степи, замки, печери та усмішки земляків.
Сучасна діяльність у 2026 році: нові фільми, радіо та вплив
Понад десять років мандрівок і Валерія продовжує. У 2025–2026 роках з’являються нові прем’єри: фільми про Рівненщину, Хмельниччину, Полтавщину, Кропивниччину (зокрема, Олександрію — місто, що руйнує стереотипи про райцентри). Співпраця з Радіо П’ятниця додає новий формат — аудіоісторії, які доповнюють відео. Канал Tour de Ukraine активно розвивається: свіжі випуски набирають десятки тисяч переглядів за короткий час, а загальна аудиторія перевищує 62 тисячі підписників.
Її робота має реальний вплив. Маленькі села та містечка отримують увагу туристів, місцеві підприємці — нових клієнтів, а українці — привід пишатися своєю землею. У часи, коли закордонні подорожі ускладнені, внутрішній туризм стає не лише відпочинком, а й підтримкою економіки та морального духу. Валерія показує: навіть у воєнний період можна безпечно та змістовно відкривати Україну — з повагою, підготовкою та відкритістю до людей.
Особиста філософія та стиль оповіді
Валерія одружена, дітей не має, деталі особистого життя тримає приватно. Чоловік підтримує її мандри. Вона часто повторює: подорожі лікують душу, як степовий вітер — серце. Її порада початківцям проста і глибока: беріть рюкзак, вимикайте GPS іноді, слухайте місцевих — саме там криється справжня магія. У її фільмах немає кордонів між регіонами: від Азовського узбережжя до Карпат кожен кадр шепоче «Україна — це ти».
Стиль оповіді Валерії — це поєднання журналістської точності, кінематографічної картинки та щирої емоційності. Вона не прикрашає реальність, але завжди знаходить світло навіть у складних історіях. Саме тому її контент торкає і просунутих мандрівників, і тих, хто тільки починає відкривати країну.
Цікаві факти про Валерію Микульську
- Вона ніколи не працювала за дипломом економіста — замість Excel обирала камеру та історії людей уже зі студентських років у Первомайську.
- У 2017 році знімала випуски «Україна вражає» в каньйонах з кам’яними водоспадами та легендами про кохання скель — один з найромантичніших проєктів у кар’єрі.
- Під час повномасштабної війни у Ворохті координувала волонтерський хаб і знімала «Хроніки тилу» — цикл, який став хронікою людяності в тилу.
- Номінована на Ukraine Tourism Awards 2021 як амбасадор внутрішнього туризму — перша така відзнака для тревел-блогерки такого формату.
- У 2026 році продовжує випускати фільми про регіони (Рівненщина, Хмельниччина, Полтавщина, Кропивниччина) та співпрацює з Радіо П’ятниця, розширюючи формати до аудіо.
- Канал Tour de Ukraine має понад 62 тисячі підписників та сотні тисяч переглядів — доказ, що чесні історії про Україну знаходять відгук у серцях мільйонів.
- Валерія вірить: найкращий путівник — це не карта, а розмова з місцевою бабусею біля криниці або з пасічником у Карпатах.
Її історії — це не просто кадри, а живі мости між минулим і майбутнім України, які надихають зберігати та відкривати те, що ми маємо.
| Рік | Проєкт / Подія | Формат та вплив |
|---|---|---|
| 2006 | Робота в ТРК «Всесвіт», Первомайськ | Перші репортажі про локальні події; школа журналістики на практиці |
| 2017 | «Україна вражає» (з Романом Кадеміним) | 20 авторських випусків на «Інтері»; поєднання фактів, емоцій та краси регіонів |
| 2019 | Ведуча передачі «6 соток» на «Інтері» | Практичні поради з гумором; досвід роботи з садово-городньою тематикою |
| 2020–2026 | Tour de Ukraine (YouTube) | Понад 360 відео, 62+ тис. підписників; глибокі культурологічні фільми про всі регіони України |
| 2022 | «Хроніки тилу» та волонтерство у Ворохті | Чесні історії про евакуацію, волонтерів та спротив; збори допомоги ЗСУ |
| 2025–2026 | Нові фільми + колаборація з Радіо П’ятниця | Прем’єри про Рівненщину, Хмельниччину, Полтавщину, Кропивниччину; розширення на аудіоформати |
Дані про проєкти та статистику базуються на інформації з Вікіпедії та актуальних матеріалів 2026 року.
Валерія Микульська продовжує свій шлях — не зупиняючись на досягнутому, а відкриваючи все нові грані України для себе та для всіх нас. Її історії нагадують: справжня мандрівка починається не з квитка, а з бажання побачити рідну землю очима любові та поваги.