Після Великодня починається поминальний тиждень. Час відвідати могили близьких і пом’янути рідних. У цей період та в річницю смерті традиційно готують особливі страви. За столом згадують покійних і моляться за них. Багато хто вагається з меню та кількістю страв.
Священник ПЦУ, богослов Іван Петрущак пояснив у коментарі для джерела, скільки солодощів класти, які страви обрати та від чого утриматися.
Поминки на 40 днів та 1 рік: чи є відмінності
Головною стравою лишається кутя, або коливо. Це відварене зерно пшениці чи рису з медом, маком і горіхами. На ній часто викладають хрест з родзинок чи сухофруктів. Страва освячується в церкві. Це нагадує про чудо великомученика Феодора Тирона, який врятував вірян від оскверненої їжі.
Церковний устав передбачає поминання на третій, дев’ятий, сороковий день після смерті та в річницю. Суттєвої різниці в меню між 40 днями та роковинами немає. Отець Іван наголосив:
“Головне – це молитва за душу спочилого, його молитовна згадка, а також спілкування про нього за спільною трапезою із акцентом на його добрі справи”.
Тобто меню може бути однаковим. Головне — не переборщити з кількістю.
Скільки цукерок роздають на поминки
Традиція роздавати солодощі походить від милостині бідним. Церква не фіксує кількість чи вид. Це особиста пожертва. Важливо, щоб отримувачі помолилися: “Пом’яни, Господи, спочилого раба Твого…”
Які страви готувати: заборони та рекомендації
Церковні джерела не дають чіткого списку дозволеного. Виняток — дні посту, коли дотримуються пісних правил.
Поминки не мають ставати бенкетом. Церква радить уникати надмірної їжі та алкоголю. Сенс трапези — у духовній пам’яті про померлого.
“Поминки – це продовження “агап” (трапез любові), де їжа є лише підкріпленням для тих, хто молився за померлого”.
Така трапеза символізує останнє пригощення від покійного з проханням про молитву.
Чи можуть родичі готувати їжу
Повір’я, що родичам не можна готувати, — забобон. Воно не має церковного підґрунтя, як і заборона виходити з цвинтаря іншими воротами.
Трапезу готують у закладах чи з найближчими. Головне — щирість і бажання принести жертву за упокій душі.