Днями мене вразив вислів приятеля. За певних пікантних обставин, про які розкажу далі, він повторив банальну фразу, почувши яку втисячне, лине обурило це безглуздя. Гаврило повернувся до мене і прорік: "Усі політики - однакові, і кого не вибереш - нічого не зміниться". Доки він розмовляв і його голова була повернута до мене, його велосипед невпинно котився прямісінько на таран до намету Партії регіонів. Скільки галасу здійнялося навколо! Спершу якась бабуся пригостила його морозивом - "за хоробрість". А потім Гаврилові довелося пояснювати міліції, що напад на майно партії влади - це випадковість, а не боротьба проти "покращення".
Такий самий, як у Гаврила, струс пережив і я, коли втямив одну річ: чим більше користуєшся нав'язаними шаблонами, тим більше використовують тебе.
"Усі вони крадії, то я краще за цих, що при владі проголосую, бо вони вже накралися", "Усі вони однакові, я не братиму участі у виборах", "Краще проголосую за того, в кого більший рейтинг, - так мій голос точно не пропаде", "Проголосую за того, що матері пайок приніс, я йому вдячна"… Не варто продовжувати далі, бо стане дуже сумно від того, що ці установки працюють, незважаючи на те, що нічого спільного зі здоровою логікою вони не мають.
Насправді ж політична схема сьогодні виглядає дуже просто. Соціологія свідчить, що Партія регіонів з комуністами (які, попри свою нібито опозиційну риторику, злагоджено голосують з біло-синіми) не набирають більшості. Відтак завданням опозиції є перехилити шальки парламентських терезів на свій бік. На жаль, для опозиції це не легке завдання, адже протистояти "тушкуванню" нинішні парламентарі не вміють. Згадайте самі: чи змогли вони дати відсіч наступу на суверенітет і не дати ухвалити "харківські угоди"? А "двомовний" законопроект, за який проголосували перш за все тушки від опозиції?
Відтак, щоб опозиція змогла не тільки сформувати, а й втримати більшість в парламенті, необхідний залізний кістяк, який не розлізеться по провладних фракціях, який битиметься за принципові питання, який не даватиме слабкодухим захворіти на грошолюбство чи страхопудство. Цим кістяком має стати фракція ВО "Свобода" у Верховній Раді. До цих зірвиголів шаблон "всі вони однакові" (як і будь-який інший) не підійде. Ще жодного разу за роки незалежності в українському парламенті не було фракції націоналістів. Однак такі фракції є у місцевих радах - у центрі, на півночі й заході держави. Із 2,5 тисячі депутатів у лавах "свободівців" не було виявлено жодної тушки. "Чим вони там займаються, ці вусаті дядьки і тітки у вишиванках, які тільки й знають, що про культуру і солов'їну мову говорити?" - виникає запитання, що спонукає до домислення. І я почав дізнаватися. З'ясувалося, що "свободівці" не дають ухвалювати місцевий бюджет на швидку руку - за 5 хвилин; не дають розбазарювати надра; протистоять закриттю шкіл та лікарень; борються проти "молочної мафії", яка змушує селян за копійки здавати молоко заготівельникам... Та й взагалі намагаються реалізувати кожне звернення від виборців та домагаються ухвалення потрібного громаді рішення.
Чи зможуть вони взаємодіяти з ліберальною опозицією, представленій в об'єднанні "За Батьківщину"? Запросто. Щоправда, окрім тих випадків, коли ця опозиція тягтиметься підписувати з антиукраїнською владою "широкі коаліції", меморандуми, універсали про єдність й інші акти капітуляції. У місцевих радах "свободівці" довели, що керуються не амбіціями чи мріями про високі крісла та страусині капці. А керуються Ідеєю, поступитися якою - зась. Цьому "свободівці" мають навчити решту соратників по опозиції - їхньою метою має бути реалізація ідеї добробуту народу, а не мистецтво політичного "розводняка", а простіше - ґендлярства.
Перед кожними виборами повторюється мантра - саме вони вирішальні. Одначе ви й самі бачите, що жовтень 2012 буде доленосним. Можливо, біло-сині зазіхнуть не лише на мову, землю, стратегічні підприємства, надра, малий та середній бізнес, а й на Конституцію та державність. Можливо й таке, що опозиція, відчуваючи вирішальну підтримку народу, скасує принизливі реформи та грабіжницькі кодекси, які було ухвалено за два останні роки.
Щоб кримінальній олігархії годі було мріяти про парламентську більшість, щоб повернути собі державу, щоб повернути самоповагу та гідність, треба перемогти зло, яке за 20 років дуже міцно засіло у владі. Для цього треба напружити не лише м'язи, а й мізки.
Яким чином провести у Верховну Раду опозицію з "кістяком", а не лише з "м'ясом"? Розподілити в родині, хто за кого голосує. Виборчий список "За Батьківщину" і так має прохідні рейтинги. Достатню підтримку для проходження в парламент має і "Свобода". Однак, враховуючи масштаби фальсифікації, які від виборів до виборів стають усе брутальнішими та цинічнішими, та велику потребу парламенту мати сталевий ідеологічний стрижень - бодай один голос від кожної родини, яка налаштована проти режиму Януковича, потрібно віддати за "Свободу". 2002 року ця методика вже була випробувана - тоді у Верховну Раду пройшли і "Наша Україна", і "Батьківщина", яка, як усі пам'ятають, мала передвиборчий рейтинг на межі проходження. Це дало можливість згодом, у 2004 році, не допустити Януковича до влади. На цих виборах ця технологія допоможе його звідти забрати.
Завдання народу - підхопити хвилю протесту, яка знесла режим Кучми. Не на кухні і не на базарі треба виливати своє обурення жалюгідним станом економіки, знищенням сільської медицини та освіти, посяганням на українську мову та землю, введення в коматозний стан малого та середнього бізнесу, здачу в руки Росії та олігархів стратегічних підприємств, і на цьому тлі - масштабне розкрадання бюджету, неприступне Межигір'я із золотими унітазами, брехня влади про "покращення".
На виборах українці мають "розстріляти" бандитську владу своїми бюлетенями. До виборів протест має відбуватися на майданах, щоб усі бачили: у кожному обласному центрі, місті й селі Україна не терпітиме донецьких зайд, що прислужують Кремлю. Ми побачимо одне одного на майданах сотень і сотень міст. У серця українців повернеться переможний дух, який не залякати, який не купити, який не знищити.
Якщо переживу ці вибори, я не хочу щоб перед наступною політичною кампанією мій приятель врізався на велосипеді в намет ворожої народу політичної сили. Я хочу, щоб вона просто перестала існувати, як і десятки інших політичних бізнес-проектів, які виникали і зникали упродовж уже 20 років. Я хочу, щоб у політикумі залишалися тільки сталі ідеологічні сили, які не заплямували себе співпрацею з антинародним режимом і довели свою здатність бути виразниками інтересів народу в законодавчому органі влади.
Петро КОЛОМІЄЦЬ
