Ситуація навколо Ормузької протоки яскраво ілюструє домінування права сильного над міжнародними нормами у сучасному світі.
Американський контроль над енергоресурсами
Президент США Дональд Трамп прагне сформувати глобальну систему торгівлі енергоносіями під американським впливом. Він хотів би контролювати ключові вузли: американську нафту, венесуельську та іранську. Згодом, можливо, і російську — через спеціальні домовленості.
З позиції Трампа, терористичні режими слід усунути, а вакуум заповнити контролем “заради всього людства”.
Трамп подає це як справу “заради всього людства”, хоча насправді йдеться виключно про гроші.
Іранська стратегія блокування
Іран користується територіальним контролем над частиною протоки. Це дозволяє вводити обмеження, вирішувати, пропускати кораблі чи ні.
Тегеран спрямовує обурення проти США, звинувачуючи їх у перешкодах нормальній роботі протоки. Мета — тиск на Трампа для швидкого завершення конфлікту.
Дехто порівнює дії з піратством. Ближче аналогія з середньовічними баронами-розбійниками: вони нападали на мандрівників чи брали мито за проїзд повз замок.
У цю логіку вписується нещодавня пропозиція Пакистану та інших країн: створити консорціум чи раду для забезпечення проходження через протоку.
Чому Трамп не пропонує аналог від “Ради миру”? Ця структура неефективна, без реальних механізмів і впливу. Але після війни він може спробувати її залучити.