Серіал «Гострі картузи» з першого сезону завоював серця фанатів кримінальних драм. Кілліан Мерфі майстерно втілив ватажка банди Томаса Шелбі, а акторський склад вражав точністю. Та мало хто знає: історія натхненна реальними подіями початку XX століття в Бірмінгемі.
Чи існували банди «Гострих картузів»?
21 липня 1898 року газета Birmingham Daily Mail отримала лист від «Workman» («Робітник»). Текст цитує джерело: «Безсумнівно, всі шановні та законослухняні громадяни втомилися від самого поняття хуліганства в Бірмінгемі та нападів на поліцію. Куди б ви не пішли, всюди можна побачити банди “гострих картузів”, які часто без докорів сумління грубо ображають перехожих, будь то чоловік, жінка чи дитина. Наважуся припустити, що в 99 випадках із 100 їх навіть не притягують до відповідальності».
Тодішні хулігани носили капелюхи-біллікоки чи котелки з жорсткого фетру. Поля шириною 5 см вигинали, нахиливши убір над оком під гострим кутом. Міф про леза в підкладці – вигадка серіалу.
Виробник фарб Артур Маттісон описав типовий образ у мемуарах: «Він пишався своїм зовнішнім виглядом і майстерно відповідав образу. Штани-кльош, застебнуті на пряжку, черевики на шпильках, щось на зразок піджака, кричущий шарф і капелюх-біллі з довгими витягнутими полями. Цей капелюх він носив далеко за одним оком, звідси й прізвисько “Гострий картуз”. Його волосся було коротко підстрижене, за винятком довгої чубчика спереду, яка була притиснута до чола під кутом».
За даними джерела, «гострі картузи» не утворювали одну банду. Їх було кілька, і вони билися між собою на вулицях. Томас Шелбі – збірний образ типових бірмінгемських бандитів до 1920-х. Термін «гострий картуз» з’явився в 1890-х саме тут. У Манчестері їх звали «скаттлерами», в Лондоні – «хуліганами».
Чому вступали в банди та коли вони зникли?
Історик Барбара Вайнбергер фіксує перші сутички в 1870-х. Витоки – у конфліктах англійських та ірландських вуличних груп. Фактори: антипатія до ірландців, безробіття, утиски молоді, свавілля поліції проти пияцтва й азартних ігор. Економічна криза штовхала людей до самоорганізації.
Філіп Гудерсон зазначає: більшість – робітники металургії чи латунного виробництва. Жили в нетрях, на межі бідності. Банди додавали гостроти сірому існуванню.
До Першої світової війни банди зникли. Причини: мобілізація, скорочення робочих бригад, популярність футболу. У 1920-х «гострий картуз» викликав би здивування. Цікавість до бірмінгемських банд триває досі.