Заказники — це природні території або акваторії, виділені для збереження й відтворення цілих природних комплексів чи окремих їхніх компонентів: рідкісних рослин, тварин, унікальних ландшафтів, водойм чи геологічних утворень. На відміну від заповідників, землі тут не вилучають у власників чи користувачів, а господарська діяльність дозволяється лише в тих межах, які не шкодять охороняемому об’єкту. Саме ця гнучкість робить заказники наймасовішою категорією природно-заповідного фонду України.
Вони можуть мати загальнодержавне або місцеве значення і поділяються на десяток спеціалізованих типів — від ландшафтних і лісових до орнітологічних та карстово-спелеологічних. Завдяки такому підходу заказники стають своєрідними «живими лабораторіями», де природа отримує шанс відновитися, а люди — можливість спостерігати за цим процесом, не руйнуючи його.
У сучасних умовах війни й кліматичних змін саме заказники часто виявляються першою лінією захисту біорізноманіття, бо їх легше створити й утримувати на вже освоєних землях.
Історичні корені поняття «заказник»
Слово «заказник» походить від давнього «заказати» — заборонити. Ще в часи Петра I та Катерини II з’являлися «заказні рощі» й «заказні ліси», де на певний термін забороняли рубки чи випас худоби. У радянський період термін набув офіційного статусу: у 1920–1930-х роках створювали мисливські заказники, щоб відновити популяції цінної дичини. Повноцінну законодавчу основу в Україні категорія отримала лише 1992 року з прийняттям Закону «Про природно-заповідний фонд України».
До цього моменту заказники існували переважно як тимчасові обмеження. Після 1992 року вони стали постійною складовою системи охорони природи. За моїм досвідом роботи з матеріалами природоохоронних організацій, саме ця гнучкість дозволила за тридцять років збільшити їхню кількість у рази. Сьогодні заказники займають значну частку всієї площі природно-заповідного фонду країни.
Правовий статус і головні принципи створення
Згідно з чинним законодавством, заказниками оголошують природні території чи акваторії з метою збереження й відтворення природних комплексів або їхніх окремих компонентів. Ключова особливість — оголошення відбувається без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їхніх власників чи користувачів. Ці особи просто беруть на себе зобов’язання дотримуватися встановленого режиму охорони.
Заказники бувають двох рівнів:
- загальнодержавного значення — створюються Указом Президента або рішенням Кабінету Міністрів, коли об’єкт має національну цінність (види з Червоної книги, унікальні ландшафти);
- місцевого значення — оголошуються обласними, Київською та Севастопольською міськими радами для об’єктів регіональної важливості.
На території заказника забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що суперечить цілям створення. Водночас дозволена господарська, наукова й рекреаційна діяльність, яка не шкодить охороняемим об’єктам і відповідає загальним вимогам охорони довкілля.
Саме відсутність вилучення землі робить заказники найбільш «життєздатною» категорією в умовах приватної власності та інтенсивного землекористування.
Класифікація заказників за типами
Залежно від основного об’єкта охорони заказники поділяють на одинадцять типів. Кожен тип має свій режим і специфічні завдання.
| Тип заказника | Основна мета охорони | Типові приклади об’єктів |
|---|---|---|
| Ландшафтні | Збереження цілісних природних комплексів | Річкові долини, гірські улоговини, степові ділянки |
| Лісові | Охорона цінних лісових насаджень | Старі діброви, реліктові ялинники, болотні ліси |
| Ботанічні | Збереження рідкісних рослин і рослинних угруповань | Місця зростання орхідей, ковили, ендеміків |
| Загальнозоологічні | Охорона тваринного світу в цілому | Місця концентрації ссавців, земноводних, плазунів |
| Орнітологічні | Захист птахів і місць їхнього гніздування | Колонії чапель, місця зупинок мігруючих журавлів |
| Ентомологічні | Охорона комах | Місця існування рідкісних метеликів, жуків |
| Іхтіологічні | Збереження риб і місць нересту | Нерестилища осетрових, цінні ділянки річок |
| Гідрологічні | Охорона водних об’єктів та їхніх екосистем | Болота, озера, джерела, ділянки річок |
| Загальногеологічні | Збереження геологічних утворень | Скелі, відслонення порід, каньйони |
| Палеонтологічні | Охорона викопних решток | Місця знахідок решток мамонтів, стародавньої флори |
| Карстово-спелеологічні | Захист печер і карстових форм | Системи печер, карстові озера |
Дані про класифікацію базуються на положеннях Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Кожен тип має свої нюанси. У лісовому заказнику, наприклад, можна проводити санітарні рубки лише за погодженням, а в орнітологічному — забороняється будь-яке турбування птахів у період гніздування. Ландшафтні заказники часто стають «зеленими коридорами», що з’єднують більші заповідні території.
Чим заказник відрізняється від заповідника та національного парку
Багато хто плутає ці категорії, але різниця принципова. У природному заповіднику вся територія вилучається з господарського використання, заборонена будь-яка діяльність, крім наукових досліджень. Національний природний парк має зонування: заповідна зона, зона регульованої рекреації, господарська зона. Заказник же працює за принципом «охороняємо конкретне, решту — обережно використовуємо».
У заказнику власник землі залишається господарем. Він може косити сіно, збирати гриби чи навіть випасати худобу — але лише там і тоді, коли це не шкодить основному об’єкту охорони. Саме тому заказники легше створювати на землях сільгосппідприємств чи лісгоспів. У нашій практиці ми стикалися з випадками, коли місцеві громади самі ініціювали створення заказника, бо розуміли: обмеження невеликі, а користь для природи й туризму — відчутна.
Значення заказників у сучасній Україні
Станом на початок 2025 року природно-заповідний фонд України нараховував понад 9 тисяч територій і об’єктів загальною площею близько 4,75 млн га. Серед них заказники загальнодержавного значення становлять понад 300 об’єктів, а місцевого — кілька тисяч. Разом вони займають значну частку всієї площі ПЗФ.
Заказники виконують кілька критичних функцій. По-перше, зберігають генофонд видів, занесених до Червоної книги. По-друге, підтримують екологічний баланс регіонів — регулюють водний режим, запобігають ерозії, зберігають мікроклімат. По-третє, слугують майданчиком для екологічної освіти та м’якого туризму. У воєнний час багато заказників стали прихистком для тварин, що втекли з зони бойових дій, а деякі — навіть пунктами моніторингу стану довкілля.
Особливо цінними виявилися гідрологічні та болотні заказники. Вони працюють як природні губки: накопичують воду під час паводків і віддають її в посушливі періоди. У степовій зоні саме заказники часто є останніми острівцями справжнього степу серед розораних полів.
Цікаві факти про заказники
- Найменші заказники можуть займати лише кілька сотень квадратних метрів — наприклад, окреме джерело чи невелику колонію рідкісних рослин.
- Найбільші сягають десятків тисяч гектарів і фактично працюють як повноцінні природні комплекси.
- У 2025 році в Україні створили 48 нових об’єктів ПЗФ, серед яких кілька заказників, зокрема на Донеччині — шість нових заказників площею понад 286 га.
- Термін «заказник» майже не має точних аналогів у західній термінології. Найближче — IUCN категорії IV або VI (території управління видами чи ресурсами).
- Деякі заказники існують уже понад пів століття, і за цей час у них повністю відновилися популяції видів, які вважалися майже зниклими.
Як створюють і охороняють заказники на практиці
Процес створення починається з наукового обґрунтування. Ботаніки, зоологи чи геологи обстежують територію, фіксують цінні об’єкти, готують клопотання. Далі документи проходять погодження з землекористувачами, місцевою владою і, залежно від рівня, — з Міндовкіллям або обласною радою. Після оголошення встановлюють охоронні знаки, складають положення про заказник і призначають відповідальних за дотримання режиму.
Контроль здійснюють державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, лісова охорона, а також громадські інспектори. Порушення режиму тягне адміністративну або навіть кримінальну відповідальність. На жаль, у реальності не всі заказники мають достатнє фінансування й охорону. Саме тому активна участь місцевих громад і волонтерів часто стає вирішальним фактором.
За моїм досвідом, найкраще працюють ті заказники, де місцеві жителі відчувають себе не «обмеженими», а співвласниками природної спадщини.
Типові виклики та шляхи їх подолання
Серед головних проблем — незаконні рубки, розорювання степових ділянок, забруднення водойм, а останніми роками — наслідки військових дій. Багато заказників опинилися в зоні бойових дій або під окупацією, і їхній стан досі оцінюють. Водночас з’являються нові можливості: після розмінування земель активізувалася робота зі створення нових об’єктів, особливо в прифронтових областях.
Ефективними інструментами залишаються громадський моніторинг, співпраця з науковими установами та залучення міжнародних грантів. Деякі заказники вже стали частинами екологічних мереж європейського значення, що відкриває додаткові можливості фінансування й захисту.
Заказники — це не музейні експонати під склом. Це живі, дихаючі території, де природа й людина вчаться співіснувати. Кожен новий заказник — це ще один шанс зберегти той шматочок дикої України, який ще не втрачено. І саме від нас залежить, скільки таких шматочків залишиться для наступних поколінь.