Остарбайтери — це цивільні жителі окупованих нацистами східних територій, переважно з України, яких у 1942–1945 роках примусово вивезли на роботи до Третього рейху. Близько 2,2–2,5 мільйона українців стали «східними робітниками» і працювали в промисловості, сільському господарстві та на військових заводах у найжорсткіших умовах. Після війни багатьох чекала фільтрація, підозри у «зраді» та довгі роки мовчання про пережитий досвід.
Термін з’явився з німецького Ostarbeiter і позначав людей, яких режим вважав нижчими за расовою ієрархією. Вони носили нашивку «OST», отримували мізерні пайки й зарплату, а їхня праця стала одним із стовпів німецької воєнної економіки. Сьогодні ця сторінка історії залишається важливою частиною національної пам’яті України.
Холодна зима 1942 року. На пероні харківського вокзалу стоять вагони, набиті молодими людьми. 18 січня перший ешелон із 1117 особами вирушив до Кельна. Так почалася масова депортація, яку нацисти назвали «вербуванням робочої сили зі Сходу». Остарбайтери це не просто історичний термін. Це долі мільйонів українців, яких система перетворила на дешеву, майже рабську робочу силу.
Німецьке слово Ostarbeiter буквально означає «східний робітник». Його запровадили нацисти для цивільних з окупованих територій СРСР, які до 1939 року входили до складу Радянського Союзу. Основну масу становили жителі Райхскомісаріату Україна. Галичани з дистрикту «Галичина» мали інший правовий статус і часто не носили нашивки «OST», але в народній пам’яті їх теж називали остарбайтерами.
На відміну від «гостьових робітників» із Західної Європи чи навіть поляків, остарбайтери перебували на найнижчому щаблі. Їх утримували в спеціальних таборах, оточених колючим дротом, під охороною. За порушення режиму — тілесні покарання, концтабір або смерть.
Як почалося масове вивезення
Провал бліцкригу восени 1941 року створив гостру нестачу робочих рук у Німеччині. Чоловіки йшли на фронт, а заводи й ферми стояли. 7 листопада 1941 року Герман Герінг визначив, як використовувати радянських цивільних: на будівництві, в сільському господарстві, у вугільній промисловості. У лютому 1942-го з’явилися «Укази про остарбайтерів», підписані Гіммлером. Вони чітко прописали дискримінаційні правила.
Спочатку нацисти намагалися залучити добровольців. Пропаганда обіцяла хорошу зарплату, їжу й «культурне життя». Перші ешелони з Харкова, Києва, Донецька справді частково складалися з охочих. Але вже навесні 1942-го почалися облави. Поліція й вермахт оточували села й міста, хапали всіх працездатних від 14–16 до 50–55 років. До кінця 1942 року з окупованих східних територій вивезли понад мільйон людей, з них близько 714 тисяч — з України.
У 1943-му вивезли майже 1,09 мільйона українців, у 1944-му — ще близько 600 тисяч. За різними оцінками, з території сучасної України депортували від 2,2 до 2,5 мільйона осіб. Українці становили дві третини — три чверті всіх остарбайтерів. Серед них переважали жінки (близько 51 %) і неповнолітні. Майже 60 % жінок і 41 % чоловіків були молодшими за 18 років.
Умови життя й праці під нашивкою OST
Кожен остарбайтер зобов’язаний був носити на одязі прямокутну нашивку синього кольору з білими літерами «OST». Її придумав чиновник РСХА Бернхард Баатц. У червні 1944-го для українців запровадили національні відзнаки з тризубом, але «OST» залишився символом приниження.
Робочий день тривав 12–14 годин, іноді й довше. 45 % працювали в промисловості — на заводах зброї, в металургії, машинобудуванні. Близько третини — у сільському господарстві. Багато хто опинявся на шахтах, будівництві доріг, залізницях. Продуктивність жінок-остарбайтерок нацисти оцінювали майже на рівні німецьких робітниць (90–100 %), чоловіків — 60–80 %.
Харчування було мізерним: 200–300 грамів хліба на день, рідка юшка, маргарин. Житло — бараки при заводах або табори. Санітарія майже відсутня, епідемії тифу, туберкульозу, дизентерії косили людей. Середньомісячна смертність у 1943 році сягала 1210 осіб. За весь період у Рейху загинуло близько 80–100 тисяч остарбайтерів. Багато хто гинув під бомбардуваннями союзників, бо заводи, де вони працювали, були стратегічними цілями.
За моїм досвідом вивчення архівних листів і спогадів, найважче для людей було не стільки фізичне виснаження, скільки повна відсутність прав і постійне відчуття, що ти — річ, а не людина.
| Галузь зайнятості | Кількість остарбайтерів (тис.) | Частка |
|---|---|---|
| Сільське господарство | 725 | близько 30 % |
| Машинобудування та обладнання | 180 | — |
| Металургія | 170 | — |
| Залізниці | 122 | — |
| Гірнича промисловість | 93 | — |
Дані станом на кінець 1944 року за матеріалами досліджень Олександра Далліна та німецької статистики (Енциклопедія історії України, Інститут історії України НАН України).
Повернення додому і друге коло страждань
Після капітуляції Німеччини більшість остарбайтерів опинилися в зонах окупації союзників. За угодами Ялти й Потсдама, громадяни СРСР підлягали обов’язковій репатріації. Через фільтраційні табори пройшло близько 1,8 мільйона українських остарбайтерів. Лише 58 % одразу повернулися додому. 14 % відправили в трудові батальйони, майже 7 % арештували, 19 % чоловіків мобілізували до армії.
У Радянському Союзі на них часто дивилися як на «зрадників батьківщини». Люди мовчали про свій досвід десятиліттями. Дехто залишився на Заході — від 143 до 200 тисяч осіб виїхали до США, Канади, Австралії, Аргентини. У 1990-х роках Німеччина почала виплачувати компенсації колишнім примусовим робітникам. У 2017 році Верховна Рада України встановила 18 січня Днем пам’яті остарбайтерів.
Цікаві факти
- Серед остарбайтерів траплялися євреї з окупованої України, які таким чином намагалися врятуватися від Голокосту.
- У 1944 році віковий ценз для вивезення знизили до 10–12 років. Дітей використовували на легких роботах і в сільському господарстві.
- Деякі німецькі фермери ставилися до остарбайтерів людяніше, ніж на великих заводах. Спогади свідчать про випадки, коли селяни ділилися їжею й захищали «своїх» робітників.
- Листи додому проходили жорстку цензуру. Люди писали зашифрованими фразами або малюнками, щоб передати правду про умови.
- Нашивку «OST» деякі остарбайтери розшифровували по-своєму: «Обережно, радянська тварина» — з гірким гумором як форму протесту.
Історія остарбайтерів — це історія про те, як тоталітарна машина перетворювала людей на ресурс. Вона показує не лише злочини нацизму, а й те, як радянська система добивала тих, хто вже пережив пекло. Сьогодні архіви відкриваються, листи й фотографії повертаються до родин, а пам’ять стає частиною нашої спільної ідентичності. Кожна така доля — це нагадування, що за сухими цифрами завжди стоять живі люди з іменами, надіями й болем.