У вересні 1994 року співробітник паркової служби Австралії Девід Нобл спустився в каньйон. Він планував задокументувати звичайну ділянку тропічного лісу, але виявив гай із 19 унікальних дерев.
Дерева мали темну вузлувату кору, довге приплюснуте листя та кілька стовбурів, що виростали з основи. Нобл взяв зразок для ідентифікації. Через кілька місяців ботаніки встановили: це не просто незвичайна сосна. Це живий вид роду, невідомого більше ніде на Землі. Він дуже схожий на рештки рослин, що зникли мільйони років тому.
У 1995 році вчені опублікували офіційний опис нового виду та роду Wollemia nobilis у родині хвойних Araucariaceae. Першовідкривачем зазначили Нобла. Видову назву nobilis дали на його честь.
Найближчі сучасні родичі воллемії — араукарії. Проте поєднання ознак унікальне. Сосни воллемії сягають 40 метрів заввишки. Вони мають чоловічі та жіночі шишки на одному дереві й утворюють нові стовбури від основи. На корі з’являються округлі пробкові вузлики, які часто порівнюють із шоколадом, що пузириться.
Те, що зникло на мільйони років
Воллемію часто називають пережитком епохи динозаврів. Викопний пилок, пов’язаний із нею, знайшли у відкладах віком від 94 мільйонів до двох мільйонів років. Після цього сліди зникли. Рід вважали вимерлим.
Це не означає, що знайдені дерева мають вік у мільйони років. Копалини зберігають окремі структури, пилок і відбитки, а не весь геном.
Проблема збереження виду
Станом на 2025 рік відома одна дика популяція. Вона розподілена на чотири невеликі ділянки. Загалом там 45 дорослих особин та 46 саджанців. Влада не розголошує точне місцезнаходження, щоб зберегти вид.
У чоботях можуть переноситися ґрунтові патогени фітофтори. Вони викликають гниття коренів і відмирання пагонів. Несанкціоновані відвідувачі здатні витоптувати саджанці, ущільнювати ґрунт і заносити бур’яни.
Ботаніки навчилися вирощувати цей вид і широко його поширили. Комерційне виробництво почалося у 2005 році. Дерева воллемії відправили до громадських садів та приватним власникам. Це створило велику популяцію поза початковим каньйоном і зменшило ризик крадіжок із дикої природи.
Дика популяція досі залишається під загрозою зникнення.