Головним творцем Остромирового євангелія став диякон Григорій — київський книжник, який власноруч переписав майже триста аркушів пергаменту між 21 жовтня 1056 і 12 травня 1057 року. Поруч із ним працювали анонімні художники-мініатюристи, чиї два різні стилі досі чітко розрізняють дослідники. Замовником виступив новгородський посадник Остромир, родич князя Ізяслава Ярославича, а місцем народження книги майже напевно став скрипторій Софійського собору в Києві.
Ця праця — не одинокий подвиг одного писця. Це спільне зусилля кількох майстрів: каліграфа, ілюмінаторів і, ймовірно, майстрів, які готували пергамент і фарби. Саме їхніми руками з’явилася найдавніша точно датована східнослов’янська книга великого обсягу, що збереглася до наших днів.
Остромирове євангеліє народилося в часи, коли Київська Русь уже міцно стояла на ногах після хрещення, а князівські двори змагалися не лише зброєю, а й красою книг. Диякон Григорій схилився над аркушами в той момент, коли князь Ізяслав Ярославич щойно утвердився на київському столі, а його родич Остромир отримав посаду посадника в Новгороді. Книга мала стати не просто богослужбовим текстом, а символом влади, благочестя і зв’язку між двома найважливішими центрами держави.
Григорій не був випадковою людиною. За моїм досвідом роботи з давньоруськими текстами, люди його рангу зазвичай належали до кліру митрополичого Софійського собору. Саме там існував потужний скрипторій, де переписували книги для князівської родини і найближчого оточення. Григорій працював систематично: щодня, місяць за місяцем, майже сім місяців поспіль. Він залишив післямову, у якій точно вказав дати початку й кінця роботи, ім’я замовника і навіть побажання майбутнім переписувачам — не лаяти його помилки, а виправляти їх з любов’ю.
Диякон Григорій — головний каліграф і літописець власної праці
Саме диякон Григорій є тією людиною, чиє ім’я ми знаємо напевно. У післямові він називає себе просто: «Азъ Григории дияконъ». Жодних інших біографічних деталей не збереглося, і це типово для середньовічних майстрів. Книжники рідко писали про себе. Проте сам стиль його письма, впевненість руки і знання канону свідчать про високу професійну підготовку.
Григорій писав уставним письмом — великими, чіткими літерами, які легко читати навіть за тьмяного світла лампади. На початку книги літери трохи менші, ближче до кінця вони стають більшими. Дослідники пояснюють це природною втомою руки або навпаки — зростаючою впевненістю майстра. Текст розташований у два стовпчики по вісімнадцять рядків на сторінці. Пергамент обраний якісний, хоча й не найвищого ґатунку: на деяких аркушах видно дірочки, які ще до письма були акуратно зашиті.
Особливо цікавий авторський розділовий знак Григорія. Він ставив своєрідну «гору Голгофу» — кутасту дужку з маленьким хрестиком на вершині. Цей знак став своєрідним підписом майстра, якого більше ніде не зустрічаємо.
Невідомі художники: двоє майстрів, три мініатюри
Текст — лише частина книги. Справжню розкіш їй надали мініатюристи. Збереглися три повносторінкові зображення євангелістів: Іоанна (з учнем Прохором), Луки і Марка. Для Матвія залишили чистий аркуш, але мініатюра так і не з’явилася.
Дослідники одностайно стверджують: над мініатюрами працювали щонайменше двоє художників. Один малював у більш плоскій, декоративній манері, близькій до візантійських емалей. Другий володів глибшим відчуттям об’єму і світла. Обидва працювали під сильним впливом візантійських зразків, але вже з місцевими рисами. На мініатюрі Іоанна, наприклад, з’являється лев — символ, який у візантійському мистецтві часто пов’язували з імператорською владою.
Окрім великих мініатюр, книгу прикрашають десятки ініціалів. Кожен з них унікальний. Зелений, червоний, блакитний і білий кольори, обведені справжнім золотом. У орнаментах ховаються пташині голови, химери, людські обличчя в профіль. Це вже не просто прикраса — це цілий світ фантастичних істот, які ніби охороняють священний текст.
Остромир — замовник, який хотів залишити слід у вічності
Новгородський посадник Остромир (у хрещенні Йосип) був не просто багатим боярином. Він належав до найближчого оточення Ізяслава Ярославича і, ймовірно, мав родинні зв’язки з київським князівським домом. Деякі дослідники навіть припускають, що його дружина Феофана могла бути донькою Володимира Святославича і візантійської принцеси Анни. Книга призначалася для вкладу в Софійський собор Новгорода — як вічний спомин про себе і свій рід.
Григорій у післямові спеціально підкреслює, що пише «рабу Божому, нареченому при хрещенні Йосип, а мирське ім’я — Остромир». Це важливий нюанс: навіть високопоставлений посадник хотів, щоб його пам’ятали насамперед як християнина.
Де саме створювали книгу: Київ чи Новгород?
Довгий час існувала плутанина. Деякі старі джерела автоматично писали «Новгород», бо книга призначалася саме туди. Сучасні дослідження, однак, переконливо доводять київське походження. Мова рукопису містить типові для Київщини фонетичні та лексичні риси. Художній стиль близький до творів Софійського скрипторію. А сам Григорій прямо згадує, що Ізяслав сидить у Києві і звідти «довірив» Новгород Остромиру.
Найімовірніше місце роботи — скрипторій при Софійському соборі. Саме там у середині XI століття існувала школа, здатна створити книгу такого рівня.
Цікаві факти про створення Остромирового євангелія
- Точний робочий графік. Григорій почав роботу 21 жовтня 1056 року (день пам’яті Іларіона) і закінчив 12 травня 1057-го (день пам’яті Єпіфанія). Це 203 дні. Якщо рахувати лише робочі дні без неділь і свят, виходить приблизно 1,5–2 аркуші на день — дуже висока продуктивність для уставного письма.
- Відсутня мініатюра Матвія. Для неї спеціально залишили чистий аркуш. Чому її так і не намалювали — загадка. Можливо, художник захворів, або замовник поспішав отримати книгу.
- Авторський знак Григорія. Окрім звичайних розділових знаків, писець використовував унікальну «гору Голгофу» — кутасту дужку з хрестиком. Це його особистий «підпис».
- Два стилі мініатюр. Дослідники чітко розрізняють руку двох художників. Один більш декоративний і «плоский», другий — з відчуттям об’єму. Вони працювали паралельно або один після одного.
- Пергамент із «історією». На деяких аркушах видно дірки, які зашили ще до письма. Майстри не викидали дорогий матеріал, а дбайливо його ремонтували.
Мова книги: старослов’янська з українським акцентом
Григорій переписував текст із болгарського оригіналу, але мимоволі вносив місцеві особливості. У рукописі з’являються риси, які пізніше стануть характерними саме для української мови: «г» замість «ґ», злиття деяких голосних, специфічна лексика. Це робить Остромирове євангеліє не лише релігійною, а й мовною пам’яткою. Саме на ньому будували свої граматики й словники пізніші дослідники старослов’янської мови.
| Елемент книги | Хто працював | Особливості |
|---|---|---|
| Основний текст | Диякон Григорій | 294 аркуші, устав, два стовпчики |
| Мініатюри євангелістів | Двоє анонімних художників | Три зображення, візантійський вплив |
| Ініціали та орнаменти | Ілюмінатори скрипторію | Золото, зооморфні мотиви, унікальні композиції |
| Підготовка пергаменту | Майстри-ремісники | Ремонт дірок, вибілювання, розрізання |
Дані таблиці узагальнені на основі описів рукопису у наукових виданнях Національної бібліотеки Росії та досліджень українських істориків книги.
Подальша доля рукопису: від Софії Новгородської до Петербурга
Після створення книга потрапила до Софійського собору в Новгороді. Там вона пролежала століттями. У 1701 році її вперше згадали в описі. Петро I наказав перевезти найдавніші книги до Петербурга. Потім рукопис зник і був знайдений лише 1805 року серед речей Катерини II. Олександр I передав його до Імператорської публічної бібліотеки, де він і зберігається досі.
У 1932 році книгу ледь не знищили: злодій вирвав дорогоцінну оправу, а сам кодекс кинув у шафу. На щастя, його швидко знайшли. Сьогодні Остромирове євангеліє — одна з найцінніших пам’яток не лише східнослов’янської, а й світової книжкової культури.
Коли дивишся на ці аркуші сьогодні, відчуваєш майже фізичну присутність людей, які їх створювали. Григорій сидів у напівтемряві скрипторію, макав перо в чорнило, перевіряв рядок за рядком. Художники змішували фарби, накладали золото, виводили складні орнаменти. Остромир чекав на книгу, яка мала прославити його ім’я перед Богом і людьми. Усі вони — писець, мініатюристи, замовник — разом створили твір, який пережив імперії, війни і століття. І досі розповідає нам про ту далеку епоху живіше за будь-які літописи.