Птах, відомий як “птах з пекла”, “чорна смерть” чи “рибний терорист”, викликає найбільші суперечки у світі. Рибалки зневажають баклана, а література та мистецтво століттями нав’язували йому негативний образ, пише джерело.
Та професор англійської мови з Королівського коледжу Лондона Гордон Макмаллан переконаний: проблема не в самому птаху, а в людському сприйнятті природи.
“Баклан потрапив під тенденцію людської культури сортувати тварин на ‘хороших’ та ‘поганих'”, – наголошує дослідник.
У новій праці він розкриває “культурну історію жадібності та упереджень”. Баклан тут слугує прикладом, як суспільство формує репутацію тварин через страхи й стереотипи.
Міфи літератури проти наукової реальності
Класичні автори підсилювали негатив. У творах Вільяма Шекспіра баклан символізував жадібність, а в поемі Джона Мілтона “Втрачений рай” диявол зображений у його подобі.
Темне оперення й характерна поза з розкритими крилами здаються людям загрозливими.
Рибалки звинувачують птахів у перелові риби. Однак наукові дані не підтверджують цього: раціон бакланів не перевищує норму для інших рибоїдних видів.
Твердження про “інвазивність” теж хибні. Чисельність бакланів відновилася лише після скорочення через пестициди та полювання у XX столітті.
Що історія баклана каже про людину
Дослідник порівнює ставлення до бакланів з вибором “улюблених” і “неулюблених” видів. Пеліканів асоціюють із жертовністю, бакланів – з негативом без обґрунтувань.
“Жоден птах не контролює сприйняття себе”, – підсумовує Макмаллан. Історія баклана відображає радше людські уявлення, ніж реальну поведінку тварини.