До війни Серебрянський ліс входив до великого природного комплексу вздовж правого берега Сіверського Дінця. Це система піщаних терас, заплав і різнотипних лісів із природоохоронним статусом. Еколог Валентин Щербина пояснив, чому ця територія була унікальною, які рідкісні види там існували, що сталося з ними під час бойових дій і скільки часу знадобиться для відновлення екосистеми.
Унікальність Серебрянського лісу до війни
Йдеться про всю ділянку вздовж Сіверського Дінця – піщану терасу з лісами, визнану державою унікальною. У 2019 році на базі ліквідованого Януковичем парку “Сіверсько-Донецький” створили національний природний парк “Кремінські ліси”. Серебрянський ліс – лише 100 гектарів заказника в цьому масиві.
“Там було понад 100 видів рослин, велика частина з яких вважалися рідкісними та охоронялися на обласному та державному рівнях, але головна унікальність, я наголошую на цьому як ландшафтний еколог, навіть, не в переліку унікальних видів. Його цінність у цілісній ландшафтній системі, яка сформувалася завдяки взаємодії піщаних терас Сіверського Дінця, на якій вона розташована, одночасній близькості ґрунтових вод, заплавних комплексів, водно-болотних угідь, лісових масивів різного типу, що створювало локальний мікроклімат цієї частини долини Сіверського Донця”, – наголосив Щербина.
Це залишки бореальних лісів післяльодовикового періоду (10–12 тис. років тому). Екосистема витривала пожежі, посухи й антропогенний вплив завдяки стійкості та самовідновленню. Ліс слугував кліматичним буфером, осередком вологи, екокоридором для тварин, рефугіумом бореальної флори в степу та стабілізатором ґрунтів.
Наслідки бойових дій і перспективи відновлення
Тут жили лосі (близько 200 особин), олені, сарни, кабани, осоїд, сови. Великі тварини мігрували, але загинули ґрунтові мікроорганізми, безхребетні, комахи. “Вони не фізично знищені. Для їхнього виживання була критично важлива стабільність вологи і температури… У результаті частина з них зникла, а інші – серйозно постраждали”, – пояснив фахівець.
Рослини постраждали найбільше, зокрема ендеміки: ірис боровий, волошка донська. Втрати – рідкісні види та порушення екосистеми.
Великі тварини можуть повернутися, але ключ – відновлення ландшафту. “Чи виникне знову ландшафт, у якому хохуля взагалі може існувати?” – запитує еколог.
Руйнування: механічне знищення ґрунтів, пожежі, забруднення вибухівками (тротил, гексоген), важкими металами. На піщаних ґрунтах токсини проникають у води. Очищення неможливе зараз.
Сценарії: деградація, природне відновлення (за 5–15 років мішані ліси), деградація штучних посадок. Заплави – ядро відновлення.
Час: 70–100 років за збереження води. Штучні посадки не замінять систему.
Зараз рослини відростають, накопичуючи токсини. Пріоритет: інвентаризація, розмінування, дослідження. Не масові посадки, а підтримка природи:
- збереження водного режиму;
- недопущення осушення заплав;
- мінімізація техніки;
- захист осередків відновлення.
Відновлення – довгий процес з геохімічними наслідками. Перехід від “латкового ремонту” до підтримки самовідновлення.
Валентин Щербина вивчав географію і геоекологію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Ветеран війни. З серпня 2023 року – віцепрезидент з військової екології та відновлення екосистем в Асоціації професіоналів довкілля.