Коротко
- Гайморові, або верхньощелепні, пазухи — парні повітряні порожнини в тілі верхньої щелепи. Вони лежать зліва і справа від носа, під очницями і над коренями верхніх премолярів і молярів.
- Це найбільші навколоносові пазухи. У дорослого об’єм кожної зазвичай близько 10–15 мл, хоча розкид між людьми великий.
- Пазуха з’єднана з порожниною носа вузьким отвором у середньому носовому ході. Отвір сидить високо на внутрішній стінці — тому слиз витікає гірше, ніж із лобової пазухи.
- Нижня стінка часто тонша за інші і межує із зубними лунками. Звідси «зубний» гайморит і біль, який легко сплутати з пульпітом.
- Самостійно «намацати» саму порожнину неможливо: під пальцями лише передня кісткова стінка в ділянці щоки, трохи нижче ока.
- Текст пояснює анатомію і типові відчуття. Він не замінює огляд отоларинголога чи стоматолога.
Гайморові пазухи сидять у товщі верхньої щелепи — тієї самої кістки, що тримає верхні зуби і формує частину дна очниці. Якщо провести уявну лінію від крила носа до вилиці й опуститися трохи вниз від нижнього краю ока, ви опинитесь якраз над їхньою проекцією. Порожнини парні: права і ліва майже дзеркальні, але рідко абсолютно однакові за розміром.
Латинська назва — sinus maxillaris. Старіша — sinus Highmori, на честь англійського хірурга Натаніела Гаймора, який у 1651 році докладно описав цю порожнину. Малюнки пазухи робив ще Леонардо да Вінчі, проте в клінічній мові прижилося саме «гайморова». В українській медичній термінології коректніше казати «верхньощелепна пазуха», але пацієнти майже завжди шукають «гайморові».
На практиці плутанина починається швидко. Людина тисне на перенісся, думає про «пазухи взагалі» і дивується, чому біль сидить у щоці або віддає в зуби. Нижче — де саме вони лежать, чим межують і чому це місце так часто болить після застуди або після лікування верхнього «шістки».
Що це за порожнини і де їх шукати на обличчі
Навколоносових пазух у людини чотири пари: лобові, решітчасті, клиноподібні й верхньощелепні. Гайморові — найбільші й найближчі до поверхні обличчя. Вони лежать не «в носі», а в кістці щелепи збоку від носової порожнини.
Орієнтири простіші, ніж здається з підручника.
- Зверху — дно очниці. Дах пазухи водночас є підлогою ока.
- Знизу — альвеолярний відросток верхньої щелепи, тобто кістка з лунками зубів.
- Зсередини — бічна стінка носа і середній носовий хід.
- Ззовні й трохи назад — вилична ділянка і задня поверхня верхньої щелепи.
- Спереду — «собача ямка» (fossa canina) на щоці, місце, яке лікар може пропальпувати.
Якщо дивитися на обличчя анфас, пазухи займають простір під очима, по обидва боки від крил носа, приблизно на рівні вилиць. Не в лобі. Не за очима вглиб черепа. Саме в середній третині обличчя.
За спостереженнями, люди часто показують пальцем на перенісся, коли кажуть «у мене гайморит». Перенісся — зона решітчастого лабіринту й частково лобових пазух. Гайморова дає тиск нижче: у щоці, під оком, іноді в яснах і у верхніх бічних зубах з одного боку.
Форма, розмір і внутрішній «рельєф»
Форму зазвичай порівнюють із неправильною чотиригранною пірамідою. Основа дивиться до носа, верхівка — у бік виличного відростка. Це зручна схема, хоча жива пазуха більше нагадує нерівну кімнату з нішами, ніж креслення з анатомії.
Об’єм у дорослого частіше оцінюють у межах близько 10–15 мл; окремі джерела дають ширший діапазон — від кількох мілілітрів при гіпоплазії до 20 мл і більше при сильній пневматизації. Cleveland Clinic, наприклад, вказує 15–20 мл повітря. Цифра «середня» мало що каже про конкретну людину: права і ліва пазухи в однієї особи можуть відрізнятися.
У порожнині є закутки, або рецесуси:
- альвеолярний — вниз, до коренів зубів;
- виличний — убік, до вилиці;
- підочноямковий — угору, під очницю;
- іноді піднебінний — якщо пазуха заходить у тверде піднебіння.
Саме альвеолярний закуток пояснює, чому стоматолог і ЛОР так часто працюють «на одній території». Коли пазуха велика, верхівки коренів першого й другого молярів можуть майже впиратися в її дно або навіть контурувати в порожнину, вкриті лише тонкою кісткою й слизовою.
П’ять стінок і хто за ними живе
Класично описують п’ять стінок. Для пацієнта важливі не латинські назви, а сусіди.
| Стінка | Де вона | Чому це має значення |
|---|---|---|
| Верхня | Дно очниці | Тонка. Запалення інколи дає біль при русі ока, набряк повіки, рідше — орбітальні ускладнення |
| Нижня | Альвеолярний відросток | Межа із зубами. Шлях для одонтогенного гаймориту і ризик перфорації після видалення зуба |
| Медіальна (внутрішня) | Бічна стінка носа | Тут природний отвір у середній носовий хід. Від нього залежить дренаж |
| Передня | Щока, собача ямка | Найдоступніша для пальпації. Саме її тиснуть, перевіряючи болючість |
| Задньозовнішня | До крилопіднебінної ямки | Поруч судини й нерви. Глибокі ускладнення йдуть рідко, але шлях існує |
Слизова пазухи — тонка, щільно зрощена з окістям. Її ще називають мембраною Шнайдера. Війки епітелію женуть слиз до отвору. Працює система крихко: набряк на кілька міліметрів — і вузький хід уже не справляється.
Як пазуха з’єднана з носом
Повідомлення йде через верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris) і далі в півмісяцеву щілину середнього носового ходу. Увесь цей «розподільчий вузол» разом із гачкоподібним відростком і решітчастою лійкою називають остеомеатальним комплексом. Туди ж стікають лобова пазуха і передні комірки решітчастої кістки.
Критична деталь: природний отвір розташований високо на внутрішній стінці, ближче до даху пазухи, а не до дна. Діаметр отвору близько 2–3 мм. У вертикальному положенні голови рідина не виливається сама по собі, як із чашки. Її мають підняти війки. Якщо слизова набрякла після вірусу або алергії, секрет стоїть унизу. Звідси відчуття розпирання саме в щоці, яке посилюється, коли нахиляєте голову.
Іноді є додатковий отвір нижче основного. Це варіант норми, не хвороба. Він може трохи полегшувати відтік, але на клініку впливає не завжди.
Зуби над пазухою — найчастіша причина плутанини
Дно гайморової пазухи й корені верхніх зубів розділені тонкою кістковою пластинкою. У частини людей пластинка така тонка, що верхівки коренів майже «дивляться» в пазуху. Найближче зазвичай перший і другий моляри, інколи другий премоляр. Ікло рідше.
Через це біль із пазухи віддає в зуби, а біль із зуба маскується під гайморит. У практиці бачив людей, які місяцями капали судинозвужувальні краплі, поки не з’ясовувалося: джерело — хронічний періодонтит верхньої «шістки». І навпаки: після видалення верхнього моляра відкривається сполучення рота з пазухою — ороантральне сполучення. Тоді повітря може проходити з рота в ніс, а рідина — навпаки.
Одонтогенний (зубний) верхньощелепний синусит відрізняється від звичайного риногенного кількома рисами:
- частіше односторонній;
- виділення можуть мати неприємний запах;
- є «проблемний» верхній зуб, кіста, пломбувальний матеріал у пазусі або недавнє видалення;
- лікування тільки краплями в ніс дає коротке полегшення.
Частка зубного походження серед синуситів оцінюється по-різному в різних вибірках, тож точну «загальносвітову» цифру тут ставити не буду. Важливо інше: якщо біль лише з одного боку і є підозрілий зуб — дивіться не лише ЛОРа, а й знімок щелепи.
Навіщо пазухи взагалі існують
Повної єдиної відповіді немає. Функції, які обговорюють найчастіше:
- зменшення ваги лицевого черепа без втрати об’єму кістки;
- зволоження і зігрівання повітря;
- резонатор голосу;
- бар’єр і «зона зминання» при ударі в обличчя;
- продукція слизу, який змиває пил і мікроби в ніс.
Гайморова пазуха в цьому списку не унікальна. Унікальне в неї розташування: найбільша порожнина, найгірший за висотою отвір, найтісніший контакт із зубами. Тому саме вона найчастіше стає місцем синуситу — це підкреслюють і клінічні огляди на кшталт матеріалів Cleveland Clinic.
Як пазухи ростуть від дитинства
Верхньощелепна пазуха закладається ще внутрішньоутробно і з’являється першою серед навколоносових. У новонародженого це невелика щілина. Далі порожнина росте разом із щелепою і прорізуванням зубів.
Приблизний ритм такий: у ранньому дитинстві пазуха ще мала, тож класичний «дорослий» гайморит у малюків трапляється рідше, ніж думають батьки. Більш-менш дорослих розмірів вона досягає в підлітковому віці, остаточно оформлюється ближче до 15–18 років. Після втрати зубів і при атрофії альвеолярного відростка пазуха може ще більше опускатися вниз — стоматологи це добре бачать на КТ перед імплантацією.
Тому скарга «у дитини гайморит, як у мене» не завжди анатомічно справедлива. У школяра пазуха вже ближча до дорослої. У трирічної дитини — ні.
Як зрозуміти, що болить саме гайморова пазуха
Саму порожнину пальцями не намацаєте. Можна перевірити лише проекцію передньої стінки.
- Сядьте рівно, не закидайте голову.
- Поставте вказівні пальці на ділянку щоки приблизно на палець нижче середини нижнього краю очниці, трохи збоку від крила носа.
- Натисніть м’яко, симетрично зліва і справа.
- Порівняйте відчуття. Одностороння болючість підозріліша за двосторонню «просто чутливу шкіру».
Після цього короткого тесту варто згадати супутні ознаки. Тиск посилюється при нахилі вперед. Закладеність частіше з того ж боку. Може знижуватися нюх. Іноді болять верхні зуби, хоча стоматолог «нічого гострого» не бачить. Температура буває, але не обов’язкова при затяжному процесі.
Цього недостатньо для діагнозу. Схожі відчуття дають мігрень, невралгія, проблеми з скронево-нижньощелепним суглобом, кіста пазухи, яка роками мовчить, і банальний зубний біль. Тому наступний крок — лікар, а не самолікування прогріваннями.
Чим гайморові пазухи відрізняються від інших
| Пазуха | Де лежить | Куди відкривається | Типове відчуття при запаленні |
|---|---|---|---|
| Гайморова (верхньощелепна) | У верхній щелепі, під оком, збоку від носа | Середній носовий хід | Тиск у щоці, біль у зубах, гірше при нахилі |
| Лобова | У лобовій кістці, над бровами | Середній носовий хід | Біль у лобі, особливо вранці |
| Решітчаста | Між очима, у глибині перенісся | Передні комірки — у середній хід, задні — у верхній | Біль у переніссі, між очима |
| Клиноподібна | Глибше за всі, у тілі клиноподібної кістки | Сфеноетмоїдальний закуток | Тиск у глибині голови, іноді за очима |
Таблиця спрощує. У житті запалення рідко сидить у одній пазусі ідеально ізольовано. Але карта болю все ж різне: лоб — не те саме, що щока.
Що люди плутають найчастіше
Перша помилка — вважати, що гайморові пазухи «в носі». Ніс — це коридор. Пазуха — кімната збоку, з маленькими дверима під стелею.
Друга — гріти щоку при підозрі на гнійний процес. Тепло розширює судини і може погіршити стан. Без огляду це лотерея.
Третя — лікувати лише ніс, ігноруючи зуби. І четверта, дзеркальна: лікувати лише зуб, коли вже є повноцінний синусит із блокованим співустям.
Ще одна побутова історія. Людина робить рентген «на гайморит», бачить «затемнення» і ставить собі діагноз на роки. Затемнення на знімку буває і від потовщеної слизової, і від кісти, і від звичайного набряку після застуди. Сучасніший орієнтир — КТ навколоносових пазух за призначенням лікаря, а не самостійне читання однієї тіні.
У практиці помічав ще таке: після імплантації у верхню щелепу або синус-ліфтингу пацієнт шукає в інтернеті «де пазуха» вже не з цікавості, а зі страху. Логіка правильна. Планувати роботу біля дна пазухи без знімка — ризиковано і для стоматолога, і для вас.
Коли варто йти до спеціаліста, а не гуглити схему далі
Анатомію корисно знати, щоб не мазати маззю лоб при болю в зубі. Лікувати за схемою з інтернету — ні.
Зверніться до отоларинголога, якщо тиск у щоці тримається довше за звичайну застуду, з’явилися густі односторонні виділення, знизився нюх, набрякла повіка або температура не спадає. До стоматолога — якщо є ниючий верхній зуб, свіже видалення, імплант або відчуття, що «з рота дме в ніс». Іноді потрібні обидва.
Червоні прапорці, з якими не чекають: різкий набряк повіки, двоїння, сильний головний біль із блюванням, сплутаність, висока температура на тлі болю в обличчі. Це вже не «просто гайморит вдома».
Якщо хочете зрозуміти свою анатомію точніше — попросіть лікаря показати ваші пазухи на знімку. Одна хвилина з КТ пояснює більше, ніж десяток схем: видно, наскільки низько сіло дно, чи торкаються корені, чи вузький отвір, чи є перегородка всередині порожнини. Після цього питання «де знаходяться гайморові пазухи» перестає бути абстракцією. Ви бачите їх у власному черепі — під оком, збоку від носа й одразу над зубами, де вони й мають бути.