Тернопіль має надійні підземні джерела води, які щодня постачають місту десятки тисяч кубометрів чистої рідини з артезіанських свердловин. Проте крани часто залишаються сухими — не через брак ресурсу під землею, а через ланцюг технічних, енергетичних та фінансових вразливостей, які накопичувалися роками й загострилися під час повномасштабної війни. Перебої трапляються як через раптові пошкодження труб, так і через планові роботи чи знеструмлення насосних станцій після атак на енергетику. Вода є, але її шлях до помешкань стає все більш звивистим і ненадійним.
Мешканці багатоповерхівок, особливо верхніх поверхів, першими відчувають падіння тиску: спочатку цівка слабшає, потім з’являються лише бульбашки повітря, а згодом — повна тиша. Комунальники пояснюють це поступовим відновленням роботи системи, коли насоси знову запускаються. У довготривалих кризах місто переходить на резервні джерела та графіки, а жителі користуються вуличними колонками-качалками та бюветами, яких у Тернополі понад п’ятдесят.
Системна проблема полягає не в одному факторі, а в поєднанні застарілих мереж, залежності від електроенергії та обмежених можливостей підприємства оновлювати інфраструктуру. Навіть маючи якісну підземну воду, місто залишається вразливим до зовнішніх ударів — як воєнних, так і повсякденних технічних.
Підземні джерела Тернополя: два водозабори, які тримають місто на плаву
Вода в кранах тернополян бере початок не з річки чи ставу, а з глибоких артезіанських свердловин. Основні джерела — два водозабори: Тернопільський, що працює з 1949 року біля села Біла, та Верхньо-Івачівський, запущений 1976-го за сім кілометрів північніше міста. Разом вони об’єднують тридцять свердловин, які видобувають підземну воду верхньокрейдяного горизонту Волинсько-Подільського басейну.
Тернопільський водозабір забезпечує центральні райони та мікрорайон Новий Світ. Тут вода проходить знезалізнення, бо природний вміст заліза іноді перевищує норму. Верхньо-Івачівський дає близько 80 % загального обсягу — його шістнадцять свердловин глибші, вода змішується в резервуарах і знезаражується гіпохлоритом натрію. Середньодобова подача становить 39–42 тисячі кубометрів — цього вистачає на 247 тисяч мешканців міста та тринадцять навколишніх сіл.
Підземна вода тут стабільніша за поверхневу: менше залежить від дощів і сезонних коливань. Проте навіть ідеальне джерело не рятує, коли на шляху до споживача стають насоси, труби та електрика. Резервуари чистої води загальним об’ємом 44 тисячі кубометрів дають певний запас, але він швидко вичерпується без постійної підкачки.
Коли насоси замовкають: енергетична залежність водопостачання
Найбільш відчутні перебої виникають, коли зникає світло. Насосні станції першого, другого та третього підйому потребують електроенергії, щоб підняти воду зі свердловин і розподілити її мережею. Після ракетних ударів по енергетичних об’єктах, як це було у грудні 2025 року, водоканал змушений переводити об’єкти на генератори.
Генератори є майже на всіх ключових майданчиках, але їхня робота обмежена запасами пального. Директор КП «Тернопільводоканал» Володимир Кузьма неодноразово наголошував: цілодобово на дизелі система не витримає. У першу чергу запускають генератори на свердловинах, потім — на розподільчих станціях. Тиск відновлюється поступово: спочатку в центральних районах, потім — у спальних мікрорайонах. На верхніх поверхах вода з’являється останньою — іноді через годину-півтори після запуску.
У таких ситуаціях місто готує альтернативу: заповнює ємності питною водою в різних локаціях, організовує підвіз спеціальним транспортом та забезпечує бювети автономними генераторами малої потужності. Мешканцям радять тримати вдома запаси — як питної, так і технічної води — та знати розташування найближчих колонок-качалок.
Саме залежність від електроенергії робить водопостачання Тернополя особливо вразливим під час воєнних атак на енергетику — це не локальна аварія, а системний ризик, який повторюється щоразу, коли світло зникає на тривалий час.
Зношені артерії міста: 60 % мереж потребують заміни
Друга фундаментальна причина — стан труб. Загальна довжина водопровідних мереж на балансі підприємства сягає 370 кілометрів. Більше 60 % з них — застарілі, з радянських часів або початку незалежності. Корозія, просідання ґрунту, сезонні перепади температури — усе це призводить до проривів і тріщин.
Коли пошкодження трапляється на магістральній лінії, водоканал змушений перекривати цілі мікрорайони або вулиці. У 2025–2026 роках такі випадки фіксували щомісяця: пошкодження на Подільській, бульварі Куліша, вулиці Соломії Крушельницької, проспекті Бандери. Кожен ремонт — це не просто лата труби, а складна операція з відкачування води, заміни ділянки та промивки мережі.
Втрати води через протікання сягають 22 % від загального обсягу. Це означає, що п’ята частина видобутої води просто йде в землю, перш ніж дістатися споживачів. Підприємство щороку витрачає мільйони на аварійні роботи, але системна заміна мереж потребує десятків мільйонів гривень і років безперервної роботи.
Планові ремонти та фінансові обмеження: чому вода зникає навіть без війни
Не всі перебої — наслідок аварій. Частина з них запланована заздалегідь: промивка мереж навесні та восени, заміна запірної арматури, підключення нових ділянок. У такі дні водоканал публікує списки вулиць, де тиск буде знижений або вода відсутня з 9:00 до 21:00. Мешканці звикають перевіряти оголошення на сайті підприємства чи в соцмережах.
Фінансова складова тут критична. Протягом 2022–2025 років тарифи для населення залишалися на рівні довоєнних, тоді як вартість електроенергії зросла більш ніж удвічі, пальне — утричі, реагенти для очищення — у кілька разів. Підприємство накопичило сотні мільйонів гривень боргів. Лише з 1 липня 2026 року запроваджено нові тарифи: 38,46 грн за кубометр водопостачання та 34,32 грн за водовідведення (без ПДВ) для населення. Це дозволяє поступово спрямовувати кошти на модернізацію, але процес тривалий.
Як це переживають тернополяни: від верхніх поверхів до альтернативних джерел
Для звичайної сім’ї відсутність води — це не просто незручність. Діти не можуть помитися перед школою, приготувати їжу, попрати. Люди на верхніх поверхах дев’яти- та шістнадцятиповерхівок часто першими залишаються без тиску навіть при частковому відновленні. Багато хто тримає вдома пластикові каністри, запасні пляшки, а в екстрених випадках — переносні насоси для підкачки з нижніх поверхів.
У районах, де перебої повторюються найчастіше, мешканці об’єднуються в чати, діляться інформацією про найближчі робочі колонки та домовляються про спільний підвіз. Місто підтримує мережу бюветів та колонок-качалок, які працюють навіть під час блекаутів завдяки автономним генераторам. Проте в спеку черги біля них ростуть, а вода в них — технічна, тож для пиття її радять кип’ятити.
Цікаві факти про водопостачання Тернополя
1. Тернопіль отримує воду з 30 артезіанських свердловин глибиною від 29 до 50 метрів — це глибше, ніж більшість колодязів у приватному секторі.
2. Щодня місто «випиває» 39–42 тисячі кубометрів води — обсяг, який можна порівняти з наповненням 16 олімпійських басейнів.
3. Більше 60 % водопровідних мереж мають значний знос; саме тому кількість аварійних проривів залишається стабільно високою навіть у мирні періоди.
4. Під час тривалих знеструмлень водоканал у першу чергу запускає генератори саме на свердловинах водозаборів, а не на всіх насосних станціях одразу — це пріоритет для збереження основного ресурсу.
5. У Тернополі функціонує понад 50 вуличних колонок-качалок та кілька бюветів з автономним живленням — вони стають головним джерелом води для тисяч людей під час масштабних відключень.
6. Втрати води в мережах сягають 22 % — це означає, що майже кожна п’ята крапля, піднята зі свердловини, не доходить до споживача через протікання.
7. Частина обладнання насосних станцій відпрацювала свій амортизаційний термін ще до 2022 року; його заміна — один з ключових напрямків інвестицій після коригування тарифів у 2026-му.
Що далі: модернізація, тарифи та надія на стабільність
Місто та водоканал не стоять на місці. Нові тарифи з липня 2026 року дають можливість поступово оновлювати обладнання, зменшувати втрати та підвищувати надійність системи. Триває робота над заміною найбільш аварійних ділянок труб, встановленням сучасних лічильників та автоматизацією моніторингу тиску.
Водночас повна незалежність від зовнішніх факторів неможлива без глибокої модернізації енергетичної інфраструктури та накопичення резервних потужностей. Тернополяни вже адаптувалися: хто тримає вдома запаси, хто знає всі колонки в радіусі кілометра, а хто просто спокійно чекає, поки комунальники знову «оживлять» крани.
Вода в Тернополі є — і її достатньо. Питання лише в тому, наскільки надійним буде шлях від свердловини до квартири в найближчі роки. Кожен прорив труби, кожне знеструмлення та кожен відремонтований метр мережі — це крок до того, щоб сухі крани стали рідкістю, а не звичною частиною міського життя.
За даними КП «Тернопільводоканал» та офіційних звітів міської ради, основні причини перебоїв залишаються технічними та енергетичними, а не пов’язаними з дефіцитом самого ресурсу. Місто продовжує жити і працювати, навіть коли вода тимчасово «відпочиває».