Трохи більше століття тому пандемія іспанського грипу забрала понад 50 мільйонів життів. Водночас по всьому світу непомітно поширювалася менш смертоносна, але дивна недуга — летаргічний енцефаліт, або «сонна хвороба». Пацієнти часто впадали в глибоку сонливість і проводили дні уві сні.
Ця пандемія тривала з 1917 по 1930 рік і забрала приблизно 500 тисяч життів. Сьогодні вчені досі вважають її однією з найбільших медичних загадок XX століття. Австрійський лікар Константин фон Економо вперше описав хворобу 1917 року, проте причини, шляхи передачі та можливість повторення досі невідомі.
Дві фази хвороби та її наслідки
Летаргічний енцефаліт проявлявся по-різному. В одних випадках він швидко призводив до смерті, в інших — тривав роками. Іноді викликав сильну сонливість, іноді — підвищену активність або манію. Після гострої фази з грипоподібними симптомами наставала хронічна стадія, часто з паркінсонізмом. Близько половини тих, хто вижив, назавжди змінювалися: відбувалися різкі зміни особистості або навіть психоз.
Останній відомий виживший після пандемії, Філіп Лезер, помер 2002 року у віці 82 років. Більшу частину життя він провів у психіатричній лікарні.
Теорії походження та сучасний стан
Одна з теорій пов’язувала хворобу з іспанським грипом через збіг у часі та регіоні. Однак летаргічний енцефаліт тривав майже десять років після зникнення грипу. Дослідження історичних зразків мозку не дали остаточних доказів. 2012 року вчені припустили, що винуватцем міг бути ентеровірус. Інша версія вказує на аутоімунне захворювання.
Сьогодні недуга вкрай рідкісна. За останні 85 років зареєстровано лише 80 випадків.