Глибоко в холодних водах Північної Атлантики та Арктики гренландська полярна акула перевершила уявлення вчених про межі життя хребетних. Дослідження 28 самок показало, що одна з них могла прожити близько 392 років, з похибкою до 120 років. Це означає, що акула могла народитися ще в XVII столітті.
Найбільша особина в експерименті сягала 5 метрів завдовжки. Такий вік робить її справжнім живим архівом океану, який пережив появу електрики, автомобілів і навіть утворення Сполучених Штатів.
Як визначили вік
Звичайні методи підрахунку кілець у хребцях не підходять для гренландських акул через м’які тканини. Вчені звернулися до кришталика ока: білки там формуються ще до народження і не змінюються з часом. Радіовуглецевий аналіз цих білків дозволив зіставити рівень вуглецю з відомими історичними даними, включно з «бомбовим імпульсом» від ядерних випробувань 1960-х.
Гренландські акули ростуть менше ніж на 1 см на рік, досягають понад 6 метрів і занурюються на глибину до 2200 метрів. Їхня максимальна швидкість — менше 2,9 км/год. Низький метаболізм у крижаній воді, ймовірно, пояснює таке довголіття. Статева зрілість настає лише близько 156 років.
Ці акули — активні хижаки та падальники, які живляться рибою, кальмарами та тюленями. Їхні тіла пристосовані до витривалості. Недавні генетичні дослідження вказують на ефективні механізми відновлення ДНК як одну з причин екстремального довголіття. Акули зберігають зір навіть у глибоководній темряві та за наявності паразитів.
Попри витривалість, вид вразливий. Більшість особин потрапляє в сітки випадково. Повільне зростання та пізнє дозрівання означають, що популяція відновлюється десятиліттями або навіть століттями. Потепління Арктики та розширення людської діяльності посилюють загрозу. Захист цих акул — це повага до істот, чиє життя може тривати майже півтисячоліття.