Загальноприйнятою в суспільстві є теза, що саме безпека є базовою потребою. Я б хотів її трішки деталізувати та довести, що незадоволення цієї потреби здатне зруйнувати країну.В енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона визначення безпеки особистої і майнової є найголовнішим фактором людського розвитку. Саме з такою характеристикою я погоджуюсь.
У сучасному цивілізованому світі важко собі уявити країну без "силовиків". І якщо армія захищає громадян і владу від зовнішніх ворогів, то поліція покликана забезпечувати порядок і спокій у країні. Громадяни наділяють своїх охоронців владою, а саме - легітимними повноваженнями насилля в обмін на особисті захист та безпеку. Суспільство відкрито підтримує поліцію за те, що вона ловить злочинців навіть попри те, що часом це потребує застосування сили.
Такий суспільний договір, звичайно, з рядом своїх недоліків, працює в країнах розвинених західних демократій. Що ж відбувається в нас?
Такий суспільний договір, звичайно, з рядом своїх недоліків, працює в країнах розвинених західних демократій. Що ж відбувається в нас?
У нас те саме, але… І це "але" полягає у тому, що є винятки. Є "особливі" злочини від економічних чи фінансових афер аж до нападів і вбивств активістів, політиків, журналістів, бізнесменів, які свідомо не розслідуються. Невидима владна "система" сформувала касту недоторканих, а поліція де-факто перетворилась на інструмент тиску на незручних громадян. Це жорстока реальність поліції в Україні.
Реформа поліції провалена. Добрий початок з новою патрульною поліцією та переатестацією поліцейських не мав свого продовження, а відтак більшість здобутків були нівельовані. У низової й середньої ланки правоохоронців (у кращої її частини) відсутня мотивація та прагнення розвитку. Слова "мораль", "служіння", "честь" сприймаються в коридорах силовиків з іронією.
Не пасе задніх у цьому плані і наше рідне місто. Тернопіль - невеликий обласний центр в західній Україні - традиційно був прикладом відносного спокою і законності. Для цього є усі передумови: глибокі національні й релігійні традиції, сімейні цінності. Проте в останні кілька років саме Тернопіль перетворився на кримінальний центр якщо не всієї України, то вже точно її Західного регіону. Можна довго шукати причини в падінні моралі суспільства, відсутності цінностей, але, переконаний, що це все лише опосередковано впливає на теперішній стан речей. Головна причина: безкарність злочинців. А безкарність породжує вседозволеність!
Так, саме безкарність за вбивство активіста Віталія Ващенка, безкарність зухвалих нападів на незговірливих активістів породжує у злочинців відчуття всесильності та провокує використання бандитських методів як звичайного й прийнятного інструменту. Мова не про виконавців: а про тих людей, котрі організовують, мають прямий вплив на поліцію і часто мають з нею спільні фінансові чи матеріальні інтереси. Силу й можливості криміналітету зрощеного з місцевою владою та поліцією я відчув особисто. Справу про збройний груповий напад на мене в центрі міста кваліфікують як хуліганство, мотивуючи це тим, що нападник не мав медичної освіти і не міг знати, що удар ножем становить небезпеку для життя людини. Розслідування відверто саботують і спускають на гальмах.
Родини вбитих Іринки Мукоїд, Віталія Гнатишина, Віталія Ващенка, громадські активісти, журналісти-розслідувачі та суспільство загалом чекають від поліції на покарання тих, хто перейшли усі дозволені межі, чекають на результати, які дадуть сигнал безпеки домівки, безпеки села, міста, країни.
Останніми місяцями в Тернополі пролунало кілька вибухів. Люди бачать, що поліція безсила. На додаток до безрезультатного розслідування усі ми стали свідками скандалу з несанкціонованим ні слідством ні постраждалим оприлюдненням (зливом!) відео останнього вибуху в селі Петриків на подвір'ї ректора ТНЕУ Андрія Крисоватого з камер домашнього відео-спостереження. Що це? Службове недбальство? Якщо так, то хто поніс за це відповідальність? Чи поліція як співучасник злочинців намагається залякати і жертв й інших мешканців міста показуючи всесильність замовників?
Економічні злочини заслуговують на окрему увагу. І тут у нашому місті проглядається чіткий зв'язок влада-поліція. Сьогоднішня міська влада приймає незаконні рішення, рішення з власним, часто абсурдним, трактуванням законів, зі шкодою для громади, а часто й всупереч здоровому глузду. Місцева поліція на усі звернення й публічні оприлюднення махінацій та злочинів відповідає у кращому випадку відписками, а у гіршому стає адвокатом влади. А якраз поліція має бути головним ревізором і безкомпромісним слідчим порушень у сфері земельного законодавства, фінансових зловживань. Мовчання й бездіяльність поліції, вважаю, перетворює її на співучасника усіх оборудок. Один з останніх прикладів - виділення поліцейським п'яти "золотих" земельних ділянок - над міським ставом. Збіг? Переконаний, що ні. Швидше, показове втілення в життя іронічного прислів'я "Ніщо не об'єднує так, як спільно скоєний злочин".
Резюмуючи, хочу ствердно сказати, що з такою поліцією не може бути розвитку ані в нашому місті, ані в країні загалом. Там, де немає безпеки, - немає розвитку. Спроможні люди вимушено шукають кращої долі там в країнах, де є безпека. Якщо власний добробут українець забезпечити може, то питання безпеки - це державне питання.
Нас чекають або радикальні перетворення, або продовження стагнації та деградації. У випадку негативного сценарію, за якого у суспільстві критично зростатиме відчуття незахищеності та несправедливості, "розв'язкою" буде черговий громадський вибух. Але, на відміну від попередніх революцій, мало контрольований, більш жорстокий та з мало прогнозованим фіналом. Чи розуміє нова влада, що питання безпеки - одне з ключових, і без нього не буде жодного успіху, - скоро побачимо.
Ігор Турський
Теги → Ігор Турський інтерв'ю
