Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно-правовим договором. Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а інші - Кодексом законів про працю України.
Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Існує тенденція угоди цивільно-правового характеру (договір підряду, договір про надання послуг) називати трудовою угодою, але пам'ятайте, що стосунки, які виникають внаслідок їх укладання регулюється нормами цивільного, а не трудового законодавства. Суттю цивільно-правових відносин як підряду є те, що одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другою сторони (замовника), а останній повинен прийняти й оплатити виконану роботу. Отже, з юридичного розуміння, трудові стосунки між сторонами при укладанні договору не виникають. Сторонами таких угод будуть замовник і виконавець, а не працівник і власник (роботодавець).
Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
Такі угоди застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети вважаються виконаним і дія їх припиняється.
Зауважую, що під час укладання і виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру трудова книжка не подається та записи про періоди праці не заносяться.
Водночас, відповідно до п."а" ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до страхового стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу за трудовим договором, низку істотних гарантій.
Натомість на виконавця цивільно-правової угоди соціально-трудові пільги і гарантії (відпустка, вихідні дні, тривалість робочого часу, оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці, виплата допомоги з тимчасової втрати працездатності тощо), передбачені трудовим законодавством для працівників не поширюються.
Працівники, які прийняті на роботу за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні, внески на яких сплачує підприємство, що забезпечує в подальшому виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності, по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомоги у зв'язку з народженням дитини та на поховання.
Особи ж, які виконують роботи за цивільно-правовою угодою, беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.
Окрім цього, на виконавця (підрядника) покладається ризик негативних наслідків роботи, а при укладенні трудового договору такий ризик покладається на власника.
На відміну від працівника, виконавець несе повну матеріальну відповідальність за завдану замовникові шкоду та недоотримані ним доходи або упущену вигоду, якщо не доведе відсутності в цьому своєї вини, або якщо інше не встановлено договором.
Працівник може бути притягнутий до обмеженої матеріальної відповідальності, і лише у випадках, безпосередньо передбачених законом,- до повної.. При цьому, обов'язок доведення вини працівника покладається на власника.
Варто пам'ятати, що оплата за трудовим договором є гарантованою. Заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує 16 календарних днів (ст.115 КЗпП), а затримка виплати зарплати може спричинити застосування до керівника санкцій, визначених законодавством. Держава гарантує працівникові, що розмір заробітної плати не може бути меншим від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законами України, так само як і оплата роботи в нічний час, у вихідні, святкові та неробочі дні, надурочні роботи і т.ін. здійснюється за законодавчо визначеними нормами.
За цивільно-правовою угодою виконавець робіт (послуг) отримує за виконану роботу винагороду, розмір і порядок виплати якої визначається сторонами у договорі за взаємною згодою. Законодавчі гарантії щодо оплати праці на виплату винагороди не поширюються.
Такий самий принцип сплати страхових внесків до Пенсійного фонду та на випадок безробіття.
І насамкінець питання, пов'язані з охороною праці.
Законодавством про працю на власника підприємства покладається обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці.
У цивільному законодавстві вимог щодо створення замовником безпечних і нешкідливих умов праці не передбачено.
Підсумовуючи вищенаведене, доцільно зауважити, що певні переваги цивільно-правових форм найму здебільшого існують для наймачів чи власників і те, що в договірному регулюванні суспільних відносин притаманний принцип свободи договору. Однак громадянам слід пам'ятати, що суттєво незахищеними залишаються їх права та інтереси як фактичних виконавців, що зголошуються для роботи за "трудовими угодами" на свій ризик.
Конституції України гарантує громадянам право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.
Кожний під час вибору роботи за трудовим договором чи цивільно-правовою угодою має не забувати мудре народне прислів'я: "Сім раз відмір і один раз відріж".
Микола ЧЕРНЕГА, юрисконсульт Тернопільської обласної ради профспілок.
