Оксана Іванівна Козицька відома передусім як асистент кафедри фізичного виховання і спортивної медицини Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Її професійна діяльність переплітається з особистим життям, яке понад двадцять років було пов’язане з кар’єрою Максима Козицького — голови Львівської обласної військової адміністрації. У 2025 році шлюб завершився розлученням, а родина пережила тяжку втрату — смерть сина Зіновія у 2024 році. Ці події розкривають не лише приватну історію, а й ширший контекст: як жінки в академічному середовищі та в родинах публічних діячів балансують між власним внеском у суспільство та тиском обставин.
Її робота в медичному виші набуває особливої ваги саме сьогодні. Кафедра фізичного виховання і спортивної медицини готує майбутніх лікарів до розуміння ролі руху в профілактиці, реабілітації та підтримці ментального здоров’я. У воєнний час, коли тисячі українців потребують відновлення після поранень, ампутацій та стресу, такі фахівці стають незамінними. Оксана Іванівна щодня передає студентам знання, які згодом рятують життя — буквально й figuratively.
Публічність чоловіка зробила її ім’я видимим у деклараціях та новинах про майно, доходи й судові рішення. Водночас вона зберігає низький профіль, зосереджуючись на викладацькій роботі. Це приклад тихої, але системної праці, яка формує основу для післявоєнного відновлення країни.
Професійний шлях у Львівському національному медичному університеті
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького — один із найстаріших і найпрестижніших медичних закладів України. Тут готують спеціалістів, які працюють у найскладніших умовах: від frontline-медицини до реабілітаційних центрів. Кафедра фізичного виховання і спортивної медицини, де працює Оксана Іванівна Козицька як асистент, відіграє у цій системі особливу роль.
Фізичне виховання в медичному університеті — це не просто спортивні секції. Це дисципліна, яка вчить майбутніх лікарів розуміти біомеханіку тіла, профілактику професійних захворювань (наприклад, у хірургів, які годинами стоять за операційним столом), принципи ергономіки та відновлення після навантажень. У воєнний період ці знання стали критично важливими. Багато випускників кафедри долучаються до програм реабілітації військових: адаптивна фізкультура для людей з ампутаціями, вправи для відновлення координації після вибухових травм, техніки дихання та релаксації для подолання посттравматичного стресу.
Робота асистента на такій кафедрі — це щоденний внесок у стійкість медичної системи країни, яка сьогодні на межі можливостей.
Студенти-медики часто ігнорують власне здоров’я через навантаження. Викладачі кафедри, зокрема Оксана Іванівна, допомагають сформувати звички, які запобігають вигоранню. Прості, але точні рекомендації щодо режиму дня, балансу між розумовою та фізичною активністю, профілактики сидячого способу життя — усе це стає частиною професійної етики майбутнього лікаря.
Університет активно адаптував програми під реалії війни. Кафедра фізичного виховання і спортивної медицини проводить майстер-класи з відновлювального масажу, адаптивної фізкультури, працює з волонтерськими ініціативами. Хоча конкретні проекти Оксани Іванівни Козицької не афішуються, її присутність у колективі — це частина тієї непомітної, але надійної роботи, завдяки якій виш продовжує випускати фахівців світового рівня.
Родинне життя: підтримка, діти та публічний контекст
Оксана Іванівна Козицька та Максим Козицький одружилися у 2004 році. Їхній шлюб тривав понад двадцять років — період, який охопив і підйом кар’єри чоловіка, і найскладніші випробування для країни. У родині народилися донька Софія та син Зіновій.
Максим Козицький, вивчаючи хірургію в тому ж медичному університеті, згодом обрав шлях бізнесу та політики. У 2020 році він очолив Львівську обласну державну адміністрацію, а з початком повномасштабного вторгнення — обласну військову адміністрацію. Львів став одним із ключових гуманітарних хабів: сюди прибували внутрішньо переміщені особи, організовувалася допомога фронту, працювали логістичні центри. У такі моменти родина публічного діяча часто виконує роль тилу — стабільності, яку не видно в новинах.
Оксана Іванівна залишалася осторонь прожекторів. Її ім’я з’являлося переважно в деклараціях чоловіка: зарплата асистента університету, дохід від оренди майна, пов’язаного з сімейними активами в енергетичній сфері. Це типова ситуація для багатьох жінок, чиї партнери обіймають високі посади: їхній власний професійний шлях розчиняється в загальному фінансовому портреті родини.
Випробування 2024–2025 років: втрата та розлучення
2024 рік приніс родині непоправну втрату — пішов з життя син Зіновій. Це особисте горе, яке сталося на тлі війни та публічної діяльності батька. Такі трагедії не вимірюються деклараціями чи посадами. Вони показують, наскільки крихким може бути навіть зовнішньо стабільне життя.
У березні 2025 року Личаківський районний суд Львова задовольнив позов про розірвання шлюбу. Рішення ухвалили заочно. У процесі майнового врегулювання Максим Козицький передав колишній дружині дві квартири у Львові (площею 81,1 м² та 175 м²) та паркомісце. Оксана Іванівна також згадувалася як власниця автомобіля Audi Q5 2021 року випуску. Деякі активи та зобов’язання, зокрема перед батьком Максима — Зіновієм Козицьким, фігурували в попередніх деклараціях.
Розлучення публічних людей завжди привертає увагу, але за сухими цифрами майна стоїть людська історія — роки спільного життя, народження дітей, підтримка в кризові моменти та остаточне рішення рухатися далі.
Після розлучення декларації Максима Козицького за 2025 рік уже не включали активи колишньої дружини. Це стандартна процедура, яка, однак, стає предметом суспільного обговорення в Україні, де прозорість доходів посадовців — важливий інструмент контролю.
Значення тихої праці в час великих потрясінь
Оксана Іванівна Козицька не веде публічних блогів, не дає інтерв’ю про особисте життя і не позиціонує себе як публічну діячку. Її внесок — у щоденній роботі зі студентами, у формуванні культури здоров’я серед тих, хто потім лікуватиме інших. У післявоєнній Україні реабілітація стане одним із пріоритетів: фізична, психологічна, соціальна. Фахівці, які розуміють зв’язок між тілом і психікою, будуть потрібні як ніколи.
Її приклад нагадує, що за кожним відомим прізвищем часто стоїть людина, яка обирає власний шлях — менш помітний, але не менш важливий. Медична освіта, фізичне виховання, підтримка родини в періоди політичних бур — усе це складає мозаїку, без якої країна не зможе повноцінно відновитися.
| Рік | Подія | Деталі та контекст |
|---|---|---|
| 2004 | Одруження | Початок спільного життя з Максимом Козицьким, який на той час пов’язував майбутнє з медициною та бізнесом. |
| 2020 | Призначення чоловіка головою ЛОДА | Новий етап публічності родини. Львівська область опинилася в центрі подій пандемії, а згодом — повномасштабної війни. |
| 2022–2024 | Воєнний період | Львів як гуманітарний хаб. Оксана Іванівна продовжує викладацьку роботу, родина живе в умовах підвищеної уваги та відповідальності. |
| 2024 | Втрата сина Зіновія | Особиста трагедія родини на тлі війни та публічної діяльності батька. |
| 2025 | Розлучення | Рішення Личаківського районного суду Львова від 18 березня. Майнове врегулювання включало передачу нерухомості у Львові. |
Ця хронологія складена на основі відкритих джерел, зокрема Вікіпедії та повідомлень ЗМІ. Вона показує, як особисте життя перетинається з історичними подіями.
- Викладацька діяльність у провідному виші. Як асистент кафедри фізичного виховання і спортивної медицини ЛНМУ імені Данила Галицького Оксана Іванівна бере участь у підготовці лікарів, для яких розуміння ролі руху в реабілітації та профілактиці стає професійною необхідністю. У воєнний час це знання безпосередньо впливає на якість допомоги пораненим та людям з посттравматичними станами.
- Понад двадцять років шлюбу з публічним діячем. З 2004 до березня 2025 року вона була дружиною голови Львівської ОВА. Цей період включав і кар’єрний злет чоловіка, і випробування пандемією та війною. Багато жінок у подібній ситуації обирають шлях «за лаштунками» — стабільність родини та власну професію.
- Майнове врегулювання після розлучення. У 2025 році Оксана Іванівна отримала у власність дві квартири у Львові загальною площею понад 256 м² та паркомісце. Це стало результатом судового рішення та майнової угоди, типової для розлучень із значними активами.
- Дохід від оренди та сімейні активи. У деклараціях попередніх років фігурував дохід від надання майна в оренду, зокрема пов’язаний з енергетичними об’єктами родини. Це відображає економічну реальність багатьох українських родин, де бізнес та публічна служба перетинаються.
- Особиста трагедія 2024 року. Смерть сина Зіновія стала найбільшим випробуванням. У публічному просторі такі події часто залишаються за кадром, але саме вони визначають внутрішню силу людини, яка продовжує працювати та жити далі.
- Низький публічний профіль. Попри статус дружини високопосадовця, Оксана Іванівна ніколи не прагнула медійності. Її присутність у суспільному житті обмежувалася деклараціями та зрідка — згадками в контексті родини. Це свідомий вибір багатьох жінок у подібних обставинах.
Коли країна проходить крізь війну, саме такі непублічні, але послідовні люди — викладачі, матері, колишні дружини — тримають той фундамент, на якому згодом зростатиме нове покоління. Їхні історії рідко стають головними новинами, але без них неможливе повноцінне відновлення.
Оксана Іванівна Козицька продовжує свій шлях — у університетських стінах, де формується майбутнє української медицини, та в особистому просторі, який після всіх випробувань вимагає нового балансу. Її приклад показує, що справжня стійкість часто проявляється не в гучних заявах, а в щоденній праці та здатності рухатися вперед навіть після найболючіших втрат.