Перша малоросійська колегія постала саме 16 (27) травня 1722 року за указом Петра I як колективний орган російської адміністрації, що розташувався в Глухові й одразу взяв під контроль ключові важелі влади в Гетьманщині. Вона замінила старий Малоросійський приказ із Москви та стала частиною масштабної імперської реформи, яка перетворювала приказну систему на колегії. Цей крок не був випадковим — він виріс із бажання Петербурга уніфікувати управління величезною державою після Полтавської перемоги 1709 року та придушення виступу Мазепи.
Створена в розпал петровських перетворень, колегія проіснувала лише до 1727 року, проте встигла суттєво обмежити автономію козацької України. Гетьман отримав лише дорадчий голос, а реальна влада перейшла до російських офіцерів на чолі з бригадиром Степаном Вельяміновим. Для сучасного читача це не просто адміністративна реформа — це точка, з якої почався системний демонтаж традиційного устрою Гетьманщини, що тривав десятиліттями.
Історичний контекст: Гетьманщина після Полтави
Після Полтавської битви 1709 року Гетьманщина опинилася в новій реальності. Петро I вже не довіряв козацькій старшині, а статті Богдана Хмельницького 1654 року сприймалися в Петербурзі як перешкода для централізації. Гетьман Іван Скоропадський, обраний після Мазепи, намагався зберігати баланс, проте скарги населення на зловживання старшини дали Петру зручний привід для втручання.
Імператор бачив у Гетьманщині не рівноправного партнера, а територію, яку потрібно впорядкувати за загальноімперськими стандартами. У 1717–1718 роках, коли в Росії ліквідовували прикази й запроваджували колегії, українські справи спочатку передали Колегії іноземних справ. Згодом виникла ідея створити окремий орган безпосередньо в Україні — ближче до об’єкта управління. Саме тоді, коли було створено першу малоросійську колегію, Петро поєднав два мотиви: формальну турботу про «праведний суд» для народу та практичне завдання — збільшити надходження до казни для війн і будівництв.
Точна дата створення та маніфест Петра I
Офіційною датою заснування вважають 16 (27) травня 1722 року. У цей день Петро I затвердив маніфест і «Інструкцію президенту Малоросійської колегії бригадиру С. Вельямінову». У маніфесті імператор писав про необхідність дати малоросійському народу «праведний і безпродовжний суд», посилаючись на скарги щодо податків і непорядків старшини. Насправді документ слугував прикриттям для глибшого підпорядкування регіону.
Колегія почала діяти в Глухові — традиційній резиденції гетьманів. Спочатку вона розташувалася в старому дерев’яному будинку бунчукового товариша Степана Миклашевського, який не мав навіть надійних підвалів для зберігання казенних грошей. Це символічно: новий імперський орган почав роботу в приміщенні, що вже відчувало тягар часу й не відповідав амбіціям Петербурга.
Організаційна структура та ключові фігури
Колегія складалася з президента — бригадира Степана Вельямінова — та шести штаб-офіцерів російських військ, які змінювалися щороку. При ній діяли прокурор і канцелярія з російськими урядовцями. Пізніше, у 1724–1727 роках, до складу ввели й кількох українців — гетьманських канцеляристів, але реальна влада залишалася в руках росіян.
Гетьман Скоропадський формально зберігав посаду, проте всі рішення потребували погодження з колегією. У військових справах орган підпорядковувався головнокомандувачу російських військ в Україні, у цивільних — Сенату. Така подвійна підпорядкованість робила колегію майже непідконтрольною місцевій владі.
| Посада / Компонент | Хто обіймав | Роль та особливості |
|---|---|---|
| Президент | Степан Вельямінов | Бригадир, головна фігура; посилався на таємний указ Петра, якого не показував навіть колегам |
| Штаб-офіцери | 6 російських офіцерів (змінювалися щороку) | Здійснювали поточний контроль, судові функції та нагляд за старшиною |
| Прокурор та канцелярія | Російські урядовці (до 120 осіб загалом) | Вели фінансову звітність, готували документи до Сенату |
| Українські представники (з 1724) | Іван Мануйлович, Іван Левенець, Федір Гречаний | Формально входили до Генеральної військової канцелярії, реального впливу майже не мали |
Повноваження та механізми контролю
Інструкція Вельямінову чітко окреслювала коло завдань. Колегія розглядала скарги на Генеральний суд, ратушні суди та полкові канцелярії — ставала апеляційною інстанцією. Вона стежила за збором і відправкою до царської казни грошових, хлібних та інших податків. Кошти, зібрані в Україні, тепер розподілялися не лише на місцеві потреби: платню отримували сердюки та компанійці, а решта йшла до Петербурга.
Орган контролював розміщення російських військ на «вінтер-квартирах», розглядав скарги населення на солдатів і одночасно наглядав за діяльністю Генеральної військової канцелярії. Гетьманські універсали перевірялися, щоб під гетьманським іменем не видавалися документи без відома колегії. Усе це створювало систему подвійного управління, де місцева традиція поступово витіснялася імперськими правилами.
Економічний тиск та зміни в оподаткуванні
Найвідчутнішим для пересічних українців став фінансовий аспект. За даними істориків, з 1722 по 1724 рік податки в Гетьманщині зросли втричі. Раніше майже всі зібрані кошти залишалися на утримання гетьманської адміністрації, найманого війська та місцевих потреб. Після створення колегії на українські потреби йшло менше одного відсотка, а решта прямувала до царської скарбниці.
Це не було простим збільшенням ставок — змінилася сама логіка збору. Колегія активно шукала нові джерела доходів, уніфікувала податки за російськими зразками й жорстко контролювала старшину, яка раніше мала значні привілеї. Для козацьких господарств і міщан це означало реальне зубожіння, а для імперії — стабільний приплив ресурсів на північні війни та будівництво Санкт-Петербурга.
Конфлікти з козацькою старшиною та особисті драми
Гетьман Скоропадський зустрів нову установу з тривогою. Він помер 3 липня 1722 року — сучасники вважали, що від потрясіння, викликаного втратою реальної влади. Після його смерті старшина обрала наказним гетьманом Павла Полуботка — рішучого й популярного полковника. Полуботок намагався відстоювати козацькі вольності, звертався до Петра з проханнями послабити тиск, але в 1723 році його заарештували й відправили до Петербурга. Там він помер у в’язниці 1724 року.
Більшість генеральної старшини та багатьох полковників також ув’язнили. На їхнє місце поставили слухняних людей без реальної влади. Колегія діяла рішуче: російські офіцери, не знайомі з козацьким правом, нав’язували чужі норми, що викликало постійні тертя. Вельямінов іноді посилався на «таємний указ» Петра, якого не показував навіть своїм підлеглим — це створювало атмосферу страху й непередбачуваності.
Ліквідація колегії у 1727 році та коротке відновлення автономії
Після смерті Петра I у 1725 році політична кон’юнктура змінилася. Нова влада шукала лояльності козацтва перед загрозою з боку Османської імперії. У 1727 році першу малоросійську колегію ліквідували. Гетьманом обрали Данила Апостола — досвідченого й обережного політика. На кілька років Гетьманщина повернулася до звичнішого устрою, хоча багато обмежень залишилися.
Це відновлення було тимчасовим. Воно показало, що повна ліквідація автономії потребувала більш системного підходу. Перша колегія стала лише першим етапом — своєрідною пробою сил, після якої імперія зрозуміла, як саме діяти далі.
Друга колегія як логічне продовження політики
У 1764 році Катерина II остаточно скасувала гетьманство й створила другу малоросійську колегію на чолі з графом Петром Рум’янцевим. Вона проіснувала до 1786 року й завершила процес інтеграції Лівобережної України в загальноімперську структуру. Якщо перша колегія ще зберігала формальну присутність гетьмана, то друга діяла вже без будь-яких козацьких інститутів.
| Параметр | Перша колегія (1722–1727) | Друга колегія (1764–1786) |
|---|---|---|
| Дата створення | 16 (27) травня 1722 р. | 10 (21) листопада 1764 р. |
| Голова | Степан Вельямінов | Петро Рум’янцев |
| Тривалість | 5 років | 22 роки |
| Ставлення до гетьманства | Формально зберігало гетьмана з дорадчим голосом | Повністю ліквідувало гетьманство |
| Основний результат | Обмеження автономії, зростання податків | Остаточна інтеграція в Російську імперію |
Цікаві факти про першу малоросійську колегію
- Колегія проіснувала лише п’ять років, проте встигла змінити податкову систему так, що податки зросли втричі за два роки — це один із найшвидших темпів фіскального тиску в історії Гетьманщини.
- Президент Вельямінов посилався на таємний указ Петра I, якого не показував навіть своїм російським підлеглим і козацькій старшині — це створювало атмосферу постійної непередбачуваності.
- Після смерті Скоропадського у 1722 році старшина обрала Полуботка, який намагався захищати вольності; його арешт і смерть у петербурзькій в’язниці стали символом безсилля козацької еліти перед імперською машиною.
- У 1724–1727 роках до складу колегії формально ввели кількох українців, але вони виконували лише технічні функції — реальна влада залишалася виключно в руках російських офіцерів.
- Ліквідація колегії у 1727 році стала можлива завдяки зміні зовнішньополітичної ситуації: Петербург потребував лояльності козацтва перед новою війною з Османською імперією.
- Архів першої колегії (понад тисяча справ) пізніше частково постраждав, а частина документів опинилася в різних українських архівах — сьогодні вони є цінним джерелом для вивчення перехідного періоду.
Саме 16 (27) травня 1722 року указом Петра I була створена перша малоросійська колегія — подія, яка запустила механізм поступової ліквідації української автономії.
За короткий час колегія перетворила Гетьманщину з відносно самостійного утворення на територію, де основні фінансові потоки спрямовувалися до імперського центру, а місцеві інститути втрачали реальний вплив.
Перша малоросійська колегія стала не просто адміністративним експериментом, а справжнім випробуванням на міцність козацької традиції. Її створення показало, як імперія вміє поєднувати риторику «турботи про народ» із жорстким вилученням ресурсів. Навіть після її скасування у 1727 році шлях назад до повної автономії вже був закритий — залишалося лише питання часу й методів. Друга колегія 1764 року лише завершила те, що почалося саме тоді, коли було створено першу малоросійську колегію. Ця сторінка історії досі нагадує, наскільки тонкою може бути грань між формальною присутністю традиційних інститутів і реальною втратою самоврядування.