Розмови про можливе перемир’я чи мирне врегулювання ситуації в Україні набули нового обертів. Проте в 2026 році підстав для сподівань на сталу паузу у війні немає.
“Триденне перемир’я” за ініціативи Дональда Трампа не принесло затишшя на фронті. Хоча дехто за межами України сприйняв відсутність масованих атак як сигнал до діалогу, реальність інша.
Під час цієї паузи з Кремля лунали суперечливі сигнали. З одного боку, помічник Путіна Юрій Ушаков повідомив, що Росія чекає на візит спеціальних представників президента США Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера для переговорів про мирне врегулювання. За його словами, телефонні контакти між росіянами й американцями активні, що свідчить про увагу США до українського конфлікту.
З іншого боку, той самий Ушаков заявив: “…зараз Києву потрібно зробити лише один серйозний крок, після якого, по-перше, військові дії будуть припинені, а, по-друге, відкриються перспективи для серйозного обговорення перспектив подальшого довгострокового врегулювання”. Прес-секретар Дмитро Пєсков додав: “Спеціальна воєнна операція зупиниться, тільки-но в Києві приймуть необхідні рішення, про які чудово знають”.
Кремлівські апетити на Донбас
“Серйозним кроком” Росія вважає виведення українських військ з Донецької області. За даними джерела, російське командування обіцяє Путіну захопити Донбас до осені, аби згодом претендувати на Запорізьку та Херсонську області.
Воєнний експерт Іван Ступак у ефірі телеканалу зазначив: “Захопити Донецьку область – ідея фікс для росіян. Без повного контролю над Донеччиною вони собі не уявляють закінчення війни”.
Президент США Дональд Трамп, вирушаючи до Китаю, висловив оптимізм: кінець війни “вже дуже близько”, а врегулювання між Росією та Україною відбудеться. Та підстав для такого прогнозу бракує. Аналіз заяв російських посадовців показує відсутність намірів завершити чи заморозити конфлікт у 2026-му. Перемир’я використали для накопичення ударної зброї – вже фіксуються атаки сотнями БПЛА, попереду, ймовірно, ракети.
Європа як ключ до переговорів
Ігнорування “мирних” ініціатив Трампа, включно з відмовою від обміну полоненими у форматі 1000 на 1000, мало б спровокувати реакцію Вашингтона. Та пріоритети США – Китай, Іран, Венесуела.
Україна пропонує залучити Європу до переговорів паралельно з американським треком, аби обговорювати окремі питання, як обмін полоненими чи атаки на аеропорти. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга зауважив: “Можливо, настав час активізуватися Європі, як доповнення до треку під лідерством США”.
Кремль називає бажаним представником Європи екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера. Кандидатка політологічних наук Олеся Яхно відкидає цю ідею: “Заяви Путіна про Шредера як бажаного представника від Європи – це маячня. Бо навіть наступні покоління канцлерів, зокрема, Меркель були визнані у Німеччині помилковими в частині повної енергоорієнтації на Росію”. За її словами, роль Європи зростатиме, бо “вхідні дані” для переговорів змінюються.
Росія вкидає ідею Шредера, знаючи про її неприйнятність. Знайти посередника, якому довіряють Київ, Москва, Вашингтон і Брюссель, складно. Попередній досвід Нормандського формату показав: Франція та Німеччина впливали на Київ, але не могли змусити Росію виконувати обіцянки, що призвело до ілюзії заморозки й підготовки до вторгнення.
Кремль прагне виключити Україну з переговорів, шукаючи угоду з Трампом про “архітектуру безпеки”. Після дозволу Зеленського на парад у Москві росіяни розганяють наративи про “наркоманію” та “диктатуру” в Україні для дискредитації.
Керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень Андрій Клименко застерігає: “Хочеться сподіватись і побажати, щоб ті, хто займається воєнним плануванням і в Україні, і у партнерів, мали міцний ‘бронежилет’ від навколополітичної метушні”. Політолог Сергій Таран додає: поки триває війна з Іраном, гарантій від США не буде. Європа не має єдиної позиції, Китай вичікує.
Найефективніше змінювати кремлівські апетити – дії Сил оборони. Атаки на Перм, Ярославль, Туапсе провокують у Москві невдоволення, істерику й запит на перемовини. Україні лишається продовжувати.