Вірші на революційну тематику

20 Бер 2014 / 16:23 | Переглядів: 2457

євромайдан в Тернополі

Шановна редакціє газети “Тернопіль вечірний ”.
Любі тернопільчани!
Пропоную до Вашої уваги кілька своїх віршованих рядків.
Спонукали до цього останні драматичні події боротьби патріотичної частини українського народу проти крадія і очолюваної ним злодійської влади та загроз нашій цілісності і незалежності з боку цинічного та нахабного “сусіда”.
Тридцять років свого трудового життя провів у сфері культури (викладач режисури та майстерності актора в училищі культури, начальник Ужгородського міського відділу культури, заступник начальника управління культури облдержадміністрації.) останнє місце роботи - керівник одного із структурних підрозділів Мінкультури. Тепер проживаю в Києві.
Пенсіонер.
Як безпосередній свідок славних і героїчних подій Майдану, просто-громадянин України, з болем у серці схиляю голову перед памяттю загиблих героїв-майданівців.
Ми навічно залишимося у боргу перед героїчною "Небесною сотнею”
Вважаю, що у ці надскладні, для нашої державності дні, кожен з нас має внести посильну частку у збереження незалежності України.
Якщо шановна редакція знайде можливим надрукувати запропоновані мною рядки, як заклик до патріотизму та любові до рідної землі, буду вдячний.
Слава Україні!
Герої не вмирають!
З повагою Валентин Дудка. м.Київ. Березень 2014р.
vrdudka@gmail.com

Якщо матимете змогу повідомити про рішення щодо моєї пропозиції, буду безмежно вдячний.

Гідність.

Поклонімося часу, що панує над нами,
Та подякуймо долі, що веде нас роками.
Усміхнімося сонцю, що в дорозі нам світить,
Поцілуймо цю землю, адже ми її діти.
Та давайте не будем на життя нарікати,
А берімо від нього те, що може нам дати.
Те, що нам полишили прабатьки в Заповіті,
Те, що в памяті нашій найцінніше у світі.
Не допитуймось, що-це та ще й звідки береться,
Адже маєм у спадок те, що гідністю зветься.
То ж велично й шляхетно, не втрачаючи чести,
По тернистих дорогах маєм спадок пронести.
Так пронести, щоб совість не похитнулась,
Зодоволено предки з небес посміхнулись.
І не думаймо, навіть, що важка наша ноша,
Адже в кого є гідність, в того й доля хороша.
Той із совістю в дружбі, і повагу той має,
Того шана людська і любов не минає.
Совість, шана, любов, безперечно,
Є платнею за те, що ми віддано й гречно
По тернистих шляхах наших гідно ідемо
Тож давайте за гідність наш голос здіймемо!
2014р. січень

Вулиця “Небесної сотні”. Київ.

Ось тут, мій друже, зупинись
Та приклади до серця руку,
Сліди від куль тут- придивись.
Тут кат у наше серце грюкав.

Тут, поміж мирними людьми,
Лунали вибухи гранатні,
Тут з-поза диму, із пітьми
Строчили черги автоматні.

Тут барикад знялася міць,
Немов цунамі гніву й злості.
Ось тут, мій друже, зупинись,
Ось тут, де квіти на помості.

Тут сотня юних смільчаків
Серця відвагою прикрили
Й пішли на кулі снайперів,
Свій подвиг кров'ю окропили.

Не треба сліз, не треба слів.
Лиш поклянись, що не забудеш
Небесну сотню тих Орлів,
Що кулі прийняли у груди.

Тут зупинись та прихили
Коліно в пам'ять про героїв,
Подбай, щоб квіти тут цвіли
Як символ памяті людської.
2014 березень.

Приснилось..?

…Я поринув в сон
глибокий,-
Нескінченність,
пустота,
Сниться: - звір
тисячоокий
Над просторами
літа.
Звір стозубий і
сторукий,
Ненаситний,
бунтівний
Звір стражданя і
розпуки…
Де міг взятися
такий?
У просторах тих я,
бранцем,
Безнадійно
заблукав,
Зваблений отим
поганцем,
Що в той всесвіт
завітав.
То був ангел
на початку,
Втілення земних
чеснот.
Доки не пізнав
достатку,
Владних не досяг
висот
Та відчув себе
“всевишнім”,
Здатним Всесвіт
покорить,
Норми Всесвіту,
колишні,
Підібгав під себе
вмить…
Втративши людську
подобу,
Все, що квітло
розтоптав,
В ненаситную
утробу
Знахабніло
заковтав.
Залишилась
порожнеча
Та самотнісь
навкруги.
Всі хто звірові
перечив-
Всіх понищив,
до ноги.
Та й мене вхопив
за барки
Ножем гнутим
замахнувсь…
Добре, що не пив я
чарки,
Тож, наляканий,
проснувсь.

Треба ж щоб таке
приснилось!?...
Чи й привидилось
Мені!?…
Може все оте й
здійснилось
В моїй сонній
Стороні?
Може звір той вже
царює,
Ми й не бачимо
того,
Як він простір наш
плюндрує?
Ми прогавили
його,?
Ні!? Ну слава богу,
друзі!
Був то справді
тільки сон.
Квітнуть онде
квіти в лузі
Ну, а сон прогнав я
вон!

Та однак, не спи
Народе!
Сплячий світ не
вбереже.
Раптом з'явиться
Заброда,
Й до ярма тебе
впряже. 2013.

Серцем у Карпатах.
... у полоні потоків гірських,
живописних стрімких краєвидів
ми тікаєм від вулиць міських
до величних Карпат. До Бескидів...

Вітер в спину- на чудову днину,
А в лице- карпатські краєвиди,
Вранці ми сідаємо в машину,
Їдемо в Карпати на Бескиди.

Я удачі на дорогу прошу,
Чую соловей вітає днину,
Поруч ти зі мною, прехороша!
У Карпати! Хоч би на хвилину!

Ми в Карпати “летимо на крилах”,
Ми в передчутті безмежних насолод,
Нас веде таємна, світла сила
До стрімких та кришталевих вод.

Ми обоє серцем у Карпатах.
Там, на крутосхилах, наша тінь,
Там твоя, із дуба, рідна хата,
Там струмків прозорих клекотінь.

Там Говерли величава велич,
Тиса там несе свої “габи”,
Там хороших друзів маєм безліч,
Там до зір у гості я ходив.

Край гуцулів! Простір неосяжний!
Там закони гір “верха” беруть,
Хоч землі у кожного на сажень,-
Щедрість там з відвертістю живуть.

Там смереки гладять хмарам коси,
Там плаї ведуть за небосхил,
Вітер там трембіти звук розносить
Понад світом райської краси! .

Тільки там вдихнеш на повні груди
Чистого повітря синіх гір,
Ліс, потоки , квіти там усюди,
За глибоким звором - глибший звір.

В тих зворах приємну прохолоду
Відшукаєш у спекотний день
Та відчуєш втоми насолоду,
Як присядеш на вологий пень...

І ніде нема такого краю
Пишногрудих гір, струнких ялин,
Де орли на крилах підіймають
Дух гірський у піднебесну синь.

І ніде себе ти не відчуєш
Так закоханим в земну красу,
Під покровом зір коли ночуєш,
Коли ранком кинешся в росу,

Коли хмарка, наче подих сонця,
Що ось-ось погляне з-за гори,
Тихо зазирне в твоє віконце
Ранньо-серпанкової пори…

Це поезія казкових “Синьогорів”-
Прастоліть відлуння в наших днях!
Це Карпати - гори нам говорять:
“Ми на вас чекаємо щодня!”.
2010р.

Полонинська фантазія.

Полонинське небо. Хмари, як отари!
Полонинський вітер коло них вівчарить.
З ранку на Говерлу віджене високу,
В обід на Близниці сріблястим потоком.
Під вечір на Менчул зайняв кучерявих,
Поп-Івана оком оглянув лукавим:
“Не хмурся так грізно, братику Іване,
З “отарою” завтра на твій бік пристану,
Красну тобі шапку, із хмар, подарую,
На твоєму схилі, мабуть, заночую.
А нині “отари” трохи притомились,
Онде, над зворами, спати примостились.
Прилагодь в колибі “газдівську” гостину,
Моє слово тверде, буду ще до днини.…”
Доки вів розмову, про гостину мріяв,
Із хмаринок дощик густо-густо сіяв.
Полонинські трави, потоки та квіти
Бавилися з дощиком, наче малі діти.
2013р.
Краса земна.

Вслухався, як вода шуміла
В краю непізнаних чудес.
Як ніч весняна струменіла
Рясними зорями з небес.

Місяць-рогач, на круті роги,
Здіймав гігантський небосхил,
А в далині гірські відроги,
Мов тіні вічності росли.

Полярна зірка “Ведмедицю”
“Чумацьким шляхом” десь веде.
Ось-ось прийде з-за гір зірниця,
Свій лад в красі цій наведе

Вслухався в ніч, у зорі, в небо,
В стрімкий миттєвий зорепад,
І сам запитував у себе:
“Чи є щось ліпше цих принад?”

Аж ось, вдалося зрозуміти,
Премудру істину й просту:
“Земля прекрасна. Лиш зумій ти
Відчути серцем красоту.”
2014р.

Теги →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.