"Тернопіль вечірній" став інформаційною "бомбою"
Чому Тернопіль, у якого економічний, соціальний та інтелектуальний потенціал набагато вищий, ніж у будь-якого району області, не має своєї газети? На моє запитання, на зборах журналістів, представник обласної влади і мій перший редактор Микола Миколайович Лівінський схвально усміхнувся: "А ви "розкручуйте" цю тему, займіться цим - і… будете редактором нової газети".
Сприйняв я це, як доброзичливий жарт. Бо навіщо мені, на той час успішного і забезпеченого усім необхідним обласного молодіжного видання "Ровесник" із майже стотисячним тиражем, ці проблеми? Сказав - і забув. І хто б міг подумати, що за рік після того лідери міської влади Віктор Петрович Рибін і Анатолій Іванович Кучеренко, котрі нарешті "пробили" стіну компартійних заборон та бюрократизму, запропонують мені почати роботу над створенням міської газети.
І ось через чверть століття у моїх руках перше число "Тернополя вечірнього". Вкотре перегортаю близькі серцю сторінки, а за рядками та ілюстраціями бачу тих, хто першим вписав свої імена у новонароджений літопис міста і країни. Це відповідальний секретар, досвідчений Василь Ковальчук, молоді журналісти Ганна Макух, Євгенія Бридун, коректор, а згодом журналіст Марія Клачинська, фотокор "Ровесника" Богдан Приймак, позаштатний художник Михайло Цибулько… Десять днів напруженої, натхненної праці - і сталось те, чим ми жили. "Тернопіль вечірній" вийшов у світ досить привабливим і змістовним, амбітним і багатообіцяючим.
Редакцію, розміщену в примітивних умовах, поповнюють "свіжі" сили - Ярослав Буяк, Володимир Фроленков, Олександр Вільчинський, Григорій Грещук, Люба і Олександр Гадомські, Тетяна і Володимир Тарасенки, Світлана Клос, пізніше - Іван Дацюк, Василь Гетьман, Оксана Васильєва, Тетяна Головко, Марія Драбишинець, Галина Кулинич.
Популярність тижневика зростала стрімко. Лише кілька цифр: перший випуск "ТВ" - 15000 примірників, а вже сьомий - 30000! За рік наклад зріс до 50 тисяч. Кожен вихід газети збирав черги біля тернопільських кіосків, її читали у Львові і Києві., її надсилали рідним і знайомим на Схід і Захід України. "Тернопіль вечірній" впевнено зайняв провідні позиції в інформаційному просторі області.
Зумовили успіх різні фактори. Передусім, по-справжньому творча атмосфера у колективі, усвідомлення кожним з нас значення своєї участі у цікавих суспільно-політичних процесах і відповідальності за долю видання.
По-друге, Тернопіль був в авангарді національно-демократичних проявів і перетворень в країні, і цілком природнім було те, що активну проукраїнську позицію зайняла його друкована трибуна, котра по суті стала народною.
Не другорядне значення для колективу мали стосунки редакції з місцевою владою - як попередньою, так і новою. Вона ставилася до газети по-діловому і толерантно, без будь-якого тиску чи диктату, стримано сприймала критику та інші наші "витівки", з розумінням сприймала наші проблеми і помилки. Словом, незважаючи на свій статус, видання не було у влади "придворним" чи "кишеньковим", і це дуже сприяло творчому процесу.
Правда, не обійшлося і без конфліктів. Після виходу, сказав би, історичного п'ятого числа "ТВ", коли у друкованому органі МК КПУ на першій сторінці з'явилися слова і ноти національного Гімну України. Місцева влада явно не реагувала. Для ЦК КПУ це була "бомба", і звідти моментально надійшла вказівка "газету закрити". Але, зважаючи на величезну підтримку, яку мало видання серед населення, і що цей крок міг викликати широкий резонанс, київські "вожді" вирішили обмежитися покаранням редактора і "профілактичною" роботою в журналістському колективі, чого тернопільські керівники не зробили.
Новообрана влада поважала своє видання, підтримувала його. Чого лише вартувало, наприклад, те, що протягом року молодим сім'ям журналістів дали дві однокімнатні квартири. Або те, що під службове приміщення "ТВ" виділили двоповерховий будинок на вулиці Барвінських.
За 25 років у житті газети було різне - і яскраві злети, і гіркі спади, надбання і втрати. Найбільшою втратою, безумовно, є люди, котрі сьогодні вже не почують численних вітань з нагоди ювілею - Василь Ковальчук, Сашко Гадомський, Євгенія Бридун, Іван Дацюк, Олена Олексіївна Попова…
Прикрим є і те, що потужне й масове видання втратило свої позиції. І не вина в тому нинішнього невеличкого колективу редакції. Він робить те, що повинен і може робити. Переконаний, він не байдужий до свого видання, до його минулого і майбутнього, і хоче, щоб воно ставало цікавішим, читабельнішим.
Щиро бажаю вам, друзі, успіхів у втіленні ваших добрих задумів, хай ваша праця приносить вам задоволення, а міській громаді - користь та надії на краще.
Степан Слюзар, перший редактор "ТВ".
