Осмислюючи роль “Тернополя вечірнього” у своєму житті, не можу не зазначити з приємністю, що він, у період утвердження незалежної України, неабияк посприяв не тільки зміненню мого національного духу, кристалізації оптимізму щодо майбутнього країни, а й суто літературній творчості. Саме на сторінках цієї газети, завдяки її відповідальнму секретареві, напрочуд доброзичливому як для журналіста Олегові Клочаку, були опубліковані тексти моїх “Майже зоологічних новел”, що потім склали книжку “Медузи” з передмовою світлої пам'яті Степана Сапеляка - поета-дисидента, лавреата Національної премії України ім. Т. Шевченка. І цей збірник, підсилений рекомендацією ще одного нашого видатного земляка, нині львів'янина Левка Різника, став вирішальним аргументом при моєму незабарному прийомі до Національної спілки письменників України.
А потім був рік - від лютого 1997-го до лютого 1998-го - незабутньої праці відповідальним секретарем у “Тернополі вечірньому”. Це - період творчих експериментувань газети, зокрема переведення її відповідно до назви видання на графік роботи справжньої “вечірки” - з тим, щоб уже після обіду першою інформувати читачів про те, що відбулося зранку. І це нам вдавалося! Особливо хочу відзначити тоді найдосвідченішого серед нас, прекрасного публіциста і краєзнавця Ярослава Гулька, який задавав тон у роботі, пропонуючи гостропроблемні матеріали. А ще - невтомну й завжди привітну Світлану Спяк - оператора комп'ютерного набору. Вона бездоганно розшифровувала далеко не каліграфічні почерки всіх журналістів і “кучеряві” правки, при потребі залишалася за комп'ютером і після закінчення робочого дня, щоб не запізнилася газета.
Тим, хто нині творить “Тернопіль вечірній”, хочу висловити побажання словами Володимира Здоровеги - навчителя більшості старших і середнього віку журналістів області, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри теорії і практики журанілстики Львівського національного університету ім. І. Франка. За два роки до свого відходу в засвіти, у датованому лютим 2004-го інтерв'ю, цей авторитетний учений-публіцист висловився так: “Нам потрібна широка і достовірна інформація. Це основа основ. Навини - це те, без чого не може жити журналістика, особливо сьогодні. Проте водночас журналісти повинні вміти глибоко “копати”, а для цього журналіст має спеціалізуватися з певної теми... Наша журналістика дуже слабка, якщо говорити про матеріали на економічні, соціальні, духовні теми. Політику, про яку журналісти пишуть дуже багато, вони відображають, на мою думку, поверхнево-зовнішньо...”
Переконаний, що ці настанови теоретика і практика слова в ЗМІ не втратили актуальності.
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
заслужений діяч мистецтв України, член Національних спілок письменників, журналістів і краєзнавців України.
