Інна Іванюк – педагог і директор школи у третьому поколінні, чоловік і сини якої атовці

05 Жов 2018 / 15:34 | Переглядів: 49867

Інна Іванюк – педагог і директор школи 1

В учительській професії як і в кожній справі є самовіддані фахівці. Такою на освітянській ниві є педагог-новатор Інна Іванюк. Однак у своїй діяльності Інна Володимирівна на перше місце ставить не професію, а суб'єкт навчально-виховного процесу - дитину. Дбаючи про розвиток школярів як правосвідомих громадянин України, вона закладає підвалини майбутнього правового суспільства нашої держави. Очоливши другу одинадцятирічку Тернополя, Інна Володимирівна добилася перетворення її на ТНВК "Школа - правовий ліцей", який завдяки її старанням став одним із провідних закладів своєї спеціалізації в Україні. Навчаючи дітей і спрямовуючи в необхідне русло педагогів Інна Іванюк і себе самовдосконалює, і надає нового розвитку очолюваного нею освітянського закладу. Цьогоріч у ТНВК "Школа - правовий ліцей" уперше в Україні відбудеться експеримент стосовно громадянської компетентності школярів. І на роботі, і в житті, Інна Іванюк та її рідні є на словах, а на ділі прикладом патріотизму і самовідданості Вітчизні.

нна Іванюк - педагог і директор школи 2

Фото 1. Педагог-новатор Інна Іванюк разом із журналісткою Іриною Демчук.

Родинна професія Інни Іванюк

-Пані Інно, учительство - особлива для Вас професія?

- Справді, моя професія - фах моєї родини. Я родом із Славутського району, що на Хмельниччині. Моя мати і бабуся свого часу працювали педагогами і дерикторами шкіл. Учителем фізкультури та військової справи працював мій батько. Теж педагог за фахом, кандидат фізико-математичних наук є і бабусина рідна сестра. Цим же шляхом пішла і я.

- Ваш професійний вибір був свідомим чи стався за сімейною традицією?

- У школі я була старостою класу та ініціативною школяркою, яка в хорошому розумінні слова прагнула до лідерства. Ці якості в мені побачила мама і сказала: "Ти будеш хорошим педагогом!". Тоді я трішки сперечалася матері, бо бачила, як вони з батьком зранку до ночі в школі. А нас, дітей, залишали молодшу на старшу. Але тоді ніхто з батьками не сперечався, а нині я вдячна неньці, що переконала мене здобути саме цю професію і присвятити їй усе своє життя. Хоча я цікавилася й іншими фаховими напрямками. Як медалістці мені достатньо було скласти лише один екзамен, щоб стати студенткою будь-якого вишу. Їздила до двох інститутів, де цікавилася професіями інженера твердого палива та фармацевта. Але в жодному з цих вишів мені не сподобалося. Лише третій вибір - історичний факультет Кам'янець-Подільського педінституту таки припав тоді ще юній Інні Іванюк до душі. Успішно склавши лише один вступний профілюючий е з історії, я стала студенткою вищого навчального закладу, що дав мені професію на все життя.

- Кажуть, що вчитель - це покликання. Хоч Ви не одразу обрали для себе цей фах, але, мабуть підсвідомість чи якісь вищі сили спрямували Інну Іванюк саме на педагогічну ниву?

-Справді, це - моє покликання! Я дуже вдячна Богові, який надав мені таких рис, які мали і мої на жаль уже спочилі батьки, як дитинолюбство і дитиноцентризм. Це настільки безмежна любов до учнів, що ти пробачаєш їм різні витівки і спрямовуєш їх у навчально-виховному процесі та створюєш належні для цього умови. Це стосується і смачної їжі, і затишних наближених до домашніх класних кімнат та оснащених усім необхідним інвентарем спортивних залів і майданчиків. Щоб вони пишалися своєю школою. Також ми налагодили міжнародну освітянську співпрацю і проводимо для учнів різні екскурсії. Якщо ти любиш дітей, то Бог дає тобі терпіння і одержимість у цій нелегкій праці. На мою думку, якщо в учителя немає цих рис, то він займається не педагогічною діяльністю, а суто заробітчанством. А коли любиш дітей і свою працю, то це дає тобі додаткову енергію і ти її спрямовуєш на своїх вихованців.

"Закохалася у місто, яке мені стало рідним і полюбила його жителів, присвятивши вихованню підростаючого покоління тернополян"

-Ви не лише закінчили школу із золотою медаллю, а й інститут - з відзнакою. Тобто мали на той час право самостійно, а не за направленням як інші випускники, обрати собі місце працевлаштування? Чому вирішили пов'язати долю з Тернополем?

-Це, мабуть, теж сталося волею долі. Мені як відмінниці пропонували роботу в нашому обласному центрі. Але моя однокурсниця, яка тоді щойно одружилася, попросила помінятися Хмельницьким на Тернопіль. Їхала я сюди дещо з острахом, тому що тоді, хоч це вже було наприкінці 80-тих, за Збручем ще лякали місцевими бандерівцями. Але я згодом закохалася у місто, яке мені стало рідним і полюбила його жителів, присвятивши вихованню підростаючого покоління тернополян усе своє життя. І вже проживаю тут тридцять років. Саме у Тернополі я самотужки вивчила історію України, яку не викладали в радянських вишах, осягнула героїко-патріотичну минувшину цього краю і нашого народу. Я закохалася у звитяжців національно-визвольної боротьби і дала собі слово продовжити їхню справу.

2 нна Іванюк - педагог і директор школи 3

Фото 2. У школі створили музей-криївку звитяжців ОУН-УПА, де проводять уроки історії та виховні заходи.

-Нині Ви очолюєте школу-ліцей юридичного спрямування, але, наскільки мені відомо правовим вихованням і формуванням правосвідомості дітей Ви ще займалися і у 18 школі?

- Спершу я працювала учителем історії у 15 школі. Після цього - 12 років завучем у 18 одинадцятирічці. Рік була заступником директора з виховної, а решту 11 - з навчально-виховної роботи. Тоді у мене й виникла ідея створити правову школу. Як педагог, завуч і учитель побачила, що нам треба піднімати правову освіту.

- Цю ідею правової освіт Ви таки зреалізували, але вже іншому навчальному закладі?

- Це була моя ідея, до якої я роками прагнули. Дякуючи Богові і людям я її зреалізувала. Тодішній начальник управління міської освіти, а нині - мій колега, директор 6 школи Олександр Остапчук зрозумів, що я маю бути керівником своєї ідеї. Це й дало мені можливість її впровадити у другій тернопільській одинадцятирічці.

"Мета правової освіти - не кваліфіковані юристи, а необхідність для кожного"

- Ви таки зреалізували ідею правової освіти в школі, яка до цього "славилася" на весь Тернопіль не одним поколінням юних правопорушників.

-Уже працюючи тут, з 2009 по 2015 рік, шість років добивалася створення на базі 2 одинадцятирічки правового ліцею. У минуломуз різних причин ця школа була невисокого рейтингу. Але й до мого приходу тут працювало чимало талановитих директорів та педагогів, які виховали цілу плеядугарних випускників, серед яких теперішні методисти міського управління освіти Вівчар і Сеньків та багато інших. Діти є діти, серед яких у кожному з навчальних закладів є обдаровані юні особистості. З ними треба працювати, щоб розвинути їхні здібності і виховувати справжніх людей. А зреалізовувати нову ідею в будь-якому колективі важко. Нелегко відбувалося і впровадження правової освіти у 2 школі.

- У чому полягала складність цього нововведення як для учнів, так і для їхніх педагогів?

- Найскладніше було довести, що мета правової освіти - не кваліфіковані юристи, а необхідність для кожного. Тому що, коли формується правова держава, то вона потребує нормальних свідомих з високою правовою культурою і компетентністю громадян. Щоб люди знали, як правильно зробити запит до органів державної влади і місцевого самоврядування, правильно подати документи до суду і навіть розумно покритикувати. Не облити брудом, а аргументовано вказати опонентові. Це я довго доводила і педагогам, і учням. Майже в усіх новаціях мене підтримувала батьківська громадськість. Зараз, мабуть із розвитком громадянського суспільства, це розвивати правову освіту і формувати правосвідомість в учнів стало легше.

Кредо Інни Іванюк - успіх розпочинається з визнання права людини вчити

-Навчаючи дітей і спрямовуючи в нове русло педагогів, чи вдосконалюєте власний фаховий рівень?

- Моє кредо - успіх розпочинається з визнання права людини вчити. Якщо я директор - учитель вчителів і педагог - учитель дітей, то ти повинен бути бездоганним, щоб чогось навчати інших. Тому я не зупиняюсь працювати над собою і, поставила собі за мету стати кандидатом наук тільки для того, щоб правильно впливати на педагогічний процес. Темою моєї дисертації є "Формування профільно орієнтованого навчального середовища", тобто не нав'язано якоюсь відірваною від реалій теорією, а підказано самим шкільним життям. Щоб випробувати свої сили на на1йвищому освітянському рівні, спеціально її захищала в Академії педагогічних наук у Києві, де працюють "кити" цієї галузі, і практикою доводжу науковий рівень своєї учительської діяльності. Щоб мати більш дієвий взаємозв'язок між середньою (загальноосвітньою) і вищою школами ще працюю викладачем на юридичному факультеті ТНЕУ.

Цьогоріч у нас уперше в Україні відбудеться експеримент стосовно громадянської компетентності школярів. Він включатиме у себе і правосвідомість і всі інші грані компетентності, що завершиться написанням Концепції громадянської компетентності.

-У чому полягає ця концепція і як Ви розвиватимете її у школярів?

-Вона полягає у тому, щоб знання, які учень отримує у школі як маленький громадянин умів їх правильно застосувати на практиці. Ця компетентність полягатиме у тому, що наш випускник не буде відчуженим від суспільства особистими інтересами пітекантропом, а стане активною частинкою нашої держави.

-Не кожен з Ваших випускників стане юристом, але чи зможе кожен із них завдяки здобутій правовій освіті захистити себе і ближніх у нашому складному і доволі недоброзичливому суспільстві?

-Запросто! Це можуть зробити не лише випускники, а й нинішні учні. Я щаслива, що починаючи з першого класу вже дев'ятий рік поспіль у ТНВК "Школа - правовий ліцей" №2 йде вивчення прав та обов'язків громадян. А професійне право, що може стати підґрунтям для наступного здобуття юридичної освіти, у нас навчають з дев'ятого класу. Як теперішні, так і колишні вихованці школи захищають у громадському транспорті пенсіонерів щодо їхнього права на безкоштовний проїзд. У магазині - в правах споживача: "Бабусю, візьміть чек, через який м и можемо допомогти вам поміняти зіпсовану продукцію на свіжу чи повернути затрачені вами кошти на покупку неякісного товару". Вони мають усі необхідні знання для захисту своїх та інших людей прав і знають власні перед обов'язки державою і суспільством.

"Формула успіху правової держави очима дітей"

-Навчальний процес в очолюваній Вами школі гармонійно поєднаний з теоретичною та навіть практичною юриспруденцією, діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, фінансових та інших важливих для нашого суспільства установ і закладів.

-Я прихильниця ідеї постійної взаємодії суб'єктів в навчально-виховного процесу з вишами, правоохоронними структурами та органами державної влади і місцевого самоврядування. Сьогодні і вже не перший рік ми плідно співпрацюємо з головним управлінням юстиції в Тернопільській області, з юридичним факультетом і самим Тернопільським національним економічним університетом, з поліцією, держказначейством і банківськими установами тощо. З ними усіма ми проводимо спільні уроки, правові квести, різні тематичні правові місячники, що відбуваються у нас постійно.

3 2 нна Іванюк - педагог і директор школи 4

Фото 3. У рамках правової освіти і формування правосвідомості учні пробують себе у ролях учасників судових процесів.

У школі є спеціальний кабінет у вигляді судової зали з усіма її атрибутами. А на уроки з правової освіти запрошуємо знаних у краї юристів. Вивчаючи кожну з вищезазначених галузей, ми показуємо учням практичне і правове поле їхньої діяльності. Тоді діти й бачать ту компетентність, про яку ми говоримо.

4 3 2 нна Іванюк - педагог і директор школи 4

Фото 4. Інна Іванюк виховує свідомих юних громадян, які згодом розбудують Україну правовою високоцивілізованою державою.

-Вашою особисто і школи загалом гордістю є Всеукраїнські форуми "Формула успіху правової держави очима дітей"

-Це робимо, починаючи з 2006 року, упродовж 12 років. Це надзвичайно велика наша гордість і вагомий здобуток у плані правового виховання дітей. Цього року вийде книжка під назвою "Дитячий форум як крок до громадянської зрілості". Форма проведення цього форуму дуже цікава. Діти захищають свої проекти. Вони виходять зі своїми пропозиціями, як змінити деякі юридичні моменти в державі, щоб вони стали позитивними на користь дітей та дорослих громадян у питання захисту соціального сирітства, захисту екології, щодо поліпшення роботи правоохоронних та контролюючих органів тощо. Їхні пропозиції, звичайно, дитячі, але іноді дорослі фахівці юриспруденції задумуються над тим, як правильно та раціонально мислять школярі. На мою думку, позитивним моментом таких форумів є не лише формування правової свідомості учнів, а й те, що вони єднають усю Україну. Ми перша школа в Україні, яка в 2015 році у Києві на майдані зібрала вісім команд з різних регіонів держави на флешмоб проти російської агресії на Донбасі під назвою "Коли діти говорять, гармати мовчать!". Дуже приємно, що в нашому заході взяла участь делегація з Луганська. Нині ми налагодили тісну співпрацю з однією із шкіл Бахмута. А команда школи-багатопрофільного ліцею з Лисичанська уже залюбки приїжджає до Тернополя на наші форуми. Вони там не бачать такого вболівання за Україну, на жаль навіть підконтрольній нашій державі території Донбасу не проводять таких заходів. Тому ми поставили собі за мету пригорнути до себе бодай підростаюче покоління цього регіону, бо дорослих і пенсіонерів ми вже втратили. Треба згуртовувати націю, щоб агресор не відшматував від України частини її території. І в цьому плані, і щодо розвитку правової освіти школярів ми також є постійними учасниками Всеукраїнського турніру юних правознавців, який щороку відбувається в іншому регіоні держави. У таких форумах ми вже брали участь 9 разів і в 2015 році здобули третє місце.

Інна Іванюк - педагог і директор школи 5

Фото 5. ТНВК "Школа - правовий ліцей" №2 проводить у себе Всеукраїнські форуми і постійно бере участь уВсеукраїнських турнірах юних правознавців урізних регіонах держави.

"У нашій родині чоловіки завжди були захисниками Вітчизни"

-Отже, проаналізувавши Вами вище зазначене, можна узагальнити, що окрім педагогічної самовідданостіі любові до дітей третім неменш вагомим рушієм Вашої як професійної, так і громадянської діяльності є патріотизм. Ця риса є притаманною не лише Інні Іванюк, а всій її сім'ї. Як Ви її створювали?

- Із майбутнім чоловікомпознайомилася у Тернополі. З ним ми створили сім'ю і виховали двох синів. Він - теж виходець із Хмельниччини, але саме Тернопілля поєднало наші долі. 30 років ми тут і стільки ж нашій сім'ї. Мій чоловік - Володимир працював у правоохоронних органах, звідки вийшов на пенсію. Однак після того, як сини пішли захищати Україну від російських окупантів в зону АТО, теж став на захист Вітчизни і досі її боронить на сході нашої держави. А щодо патріотичної програми, то ми її виконали на усі 100. Окрім того, що і обоє дітей, і мій чоловік у складний для країни час добровільно за покликом серця пішли на війну, наша сім'я ще й поповнилася дівчинкою з Волновахи Донецької області Людмилою. У неї закохався і з нею одружився наш молодший син. І тепер вони мають донечку. Тобто у нашій сім'ї на практиці зреалізоване гасло "Схід і захід - разом!"

- Родина Іванюків - наочний приклад єднання регіонів України. Але Вам - матері і дружині, мабуть було дуже важко відпускати на війну дві свої кровинки і супутника життя?

- Важко було, дуже боляче і страшно, але в нашій родині чоловіки завжди були захисниками Вітчизни. Мужніми і сильними моїх синів виховував на канікулах дідусь - мій батько. Він вчив їх гарту і військової справи. Ну і їхній батько більшість свого життя присвятив охороні правопорядку. Хлопців ми виховували в дусі мужності і патріотизму та наполягали, щоб вони як справжні мужчини відслужили в армії. Тоді був мирний час, а режим Януковича майже вщент, як згодом виявилося, знищив Українське військо. І хоч наші сини могли уникнути армійської служби, вони пройшли військовий вишкіл. Старший - Олександр відслужив ще задовго до майдану, а молодший - Богдан демобілізувався буквально перед самою Революцією Гідності. Коли розпочалася війна, то молодший із синів пішов служити в батальйон "Збруч", у складі підрозділів якого спершу обороняв адміністративний кордон з окупованим росіянами Кримом, після чого потрапив у горнило війни на Донбасі. Коли через рік під час ротації повернувся додому, то старший син одразу ж пішов добровольцем у батальйон "Азов". Богдан, який на той час уже одружився з дівчиною з Донеччини, не став відсиджуватися у рідному Тернополі, а пішов служити у спеціальну військову розвіднику. Чоловік, бачачи як я страждаю за синами, сказав: "Я теж мужчина, не можу бачити твоїх переживань і теж йду АТО". Він добровільно пішов служити в 44 артбригаду. Зараз діти уже демобілізувалися, а чоловік продовжує служити. Хоч в зоні АТО він став інвалідом і в нього уже обмежене військове призначення, нині бере участь у військовому вишколі на одному з полігонів держави.

-Чого Ви ще прагнете в житті, і в роботі?

-У мене є вже двоє внучок, яких нам з чоловіком подарували подружжя кожного з синів. І я прошу Бога їм та загалом усім українцям мирного неба над головою. Прагну й надалі виховувати свідомих юних громадян, які згодом розбудують Україну як правову високоцивілізовану державу.

-Дякую Вам за копітку і наполегливу педагогічну працю. Зичу у Ваш професійний день здійснення усіх мрій і задумів, вдячних учнів, доброзичливих їхніх батьків і щирих сподвижників новаторської педагогічної справи! Нехай Вам щастить у благородній учительській діяльності!

Спілкувалася Ірина ДЕМЧУК.

Теги →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.