У перший календарний день зими Тернопіль попрощався з відомою тернополянкою, під чий голос, за влучним висловом відомого культурного діяча і журналіста Михайла Маслія, понад півстоліття наші краяни вставали і засинали, народжувалися і жили, тішилися і сумували, будували плани дня насущного й майбуття. На 88 році життя відійшла у вічність легендарна диктор Тернопільського обласного державного радіо Галина Костянтинова.
За словами заслуженого журналіста України Євгена Барова, Галина Петрівна була чудовою людиною, яка надихала на позитив усіх оточуючих: "Якась така сонячна, коли заходила на роботу - усмішка на вустах, з усіма доброзичлива. Був у ній якийсь вроджений аристократизм, тактовність, вміння розмовляти. Її голосом були зачаровані і в Києві, просили не раз приїхати працювати на українському радіо, бо унікальний в неї був голос справді. Це помітили ще під час Другої світової війни. Галині Петрівні було лише 12 років, коли вона потрапила на фронт під час евакуації. Родом була з Охтирки Сумської області. На війні зустріла, мобілізованого напередодні, свого батька. Так і пройшли разом до Берліна. На історичних фото, де Рейхстаг з усіма написами, є напис: "Ми з Охтирки!" Галина Петрівна мені розповідала, що це її підсадили солдати і вона написала гордо про те, що аж з Охтирки з 1941-го року через Сталінградську битву, через Курську битву, визволення Варшави дійшли до Берліна. У 1947-му році повернулися вже в Тернопіль, де на той час жила мама. Вона була костюмером в Охтирському театрі, який став основою нашого нинішнього Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Галина Петрівна приїхала і пішла одразу на радіо працювати. Треба сказати, що на фронті вона спочатку була санітаркою, дописала роки, щоби залишитися в армії. Коли витягувала з поля бою поранених бійців, то генерал побачивши в бінокль цю картину, здивувався, що така дитина такі важкі речі робить і наказав перевести її у зв'язківці. Уже тоді помітили її чудовий голос. Позивний Галини Петрівни був "Ромашка". Напевне, це було предтечею її великої роботи в ефірі Тернопільського обласного радіо 54 роки".
Галина Костянтинова, як стверджує звукорежисер Тернопільського обланого радіо Галина Зубик, була справжнім фаховим взірцем для радійників: "Галина Петрівна була еталоном, якого, на жаль, зараз ми не можемо знайти для обласного радіо. Це була дуже добра і порядна людина. Вона також вражала своєю доброзичливістю. Сприймала людей такими, якими вони є, але завжди віддавала кожному добро й теплоту. Була дуже щирою".
Своєю наставницею - радіомамою вважає Галину Петрівну власний кореспондент у Тернопільській області вНаціональній радіокомпанії України Наталка Колтун: "Говорить Тернопіль... Це той випадок, коли закінчується епоха. Померла наша радіомама - та, в якої ми всі вчилися говорити в мікрофон. Більше таких нема...Ніколи не забуду її: "Штурмуй, дитинко, дикторську професію і на Київ!" Дякую, Галино Петрівно! Приблизно так і сталося. Шкодую, що не взяла від Вас все, що могла... Ви прожили довге і світле життя. Спочивайте з Богом...".
Як згадує член НСЖУ, колишній багаторічний головний редактор Тернопільського районного радіо Ярослав Бачинський, Галина Костянтинова понад усе любила свою роботу, вона була чесною і порядною, відповідальною і надзвичайно справедливою колегою - такою Галину Петрівну пам'ятають в її рідному творчому колективі: "Галина Петрівна пропрацювала диктором вищої категорії багато десятиліть разом із ще одним улюбленцем тернопільських слухачів - на жаль, нині вже покійним Володимиром Сіробабою. Цей дует дикторів-професіоналів не раз відзначали на усіх рівнях професійної майстерності. Їхньому вмінню донести мовлене слово, його милозвучності вчилося не одне покоління радіо і тележурналістів, диктори з інших компаній, учителі-словесники. Галина Костянтинова за професійну працю, громадську позицію, особистий внесок у розбудову та Незалежність України була нагороджена орденом "Княгині Ольги", багато чисельними грамотами, подяками, подарунками".
Відомий на всю Україну культурознавець і журналіст Михайло Маслій на своїй сторінці у мережі "Facebook" прокоментував цю сумну подію для життя нашої громади так: "Померла людина-легенда, диктор №1 тернопільського радіо з піввіковим стажем Галина Петрівна Константинова… Царство їй Небесне…
Під її голос вставали і засинали, народжувалися і жили, тішилися і сумували, будували плани дня насущного і майбуття. Саме від Галини Петрівни Константинової (дівоче прізвище Литвиненко) тернополяни упродовж півстоліття дізнавалися про всі головні (допущені і схвалені тодішньою цензурою) новини. Хто хоча раз почув її голос, неодмінно відзначав, наскільки жіночі інтонації вражали величністю і душевністю, тембр заворожував і причаровував з року в рік. Тернополю світло і ревно заздрили навіть Київ та інші обласні центри, що голос цей належав чомусь не їм. З її голосу творилася їсторія: писалися сторінки як радянської, так і молодої незалежної держави, записувалися на магнітні плівки тисячі кілометрів тернистого українського шляху. Так, біля чорної тарілки, в маленькій студійній коробці зі звуконепроникними стінами пройшло все її життя - вродливої жінки. Кияни упродовж піввіку постійно виокремлювали Галину Петрівну серед інших українських дикторів, завжди ставили в приклад. Щоразу зі столиці вона привозила в рідний Тернопіль найкращі відгуки про свою роботу, мала чудові характеристики.. Але це не заспокоювало. Перед кожним ефіром страшенно хвилювалася. Так було завжди. Вона ніколи не могла б залишити Тернопіль, зрадити своїх друзів".
За словами пана Михайла, Галина Костянтинова здійснила вагомий внесок не лише в розвиток радійної справи на Тернопіллі, а й в культурно-мистецьке життя краю: "Після війни активно відроджувала культуру на Тернопіллі. Директор обласної філармонії Петро Петрович Петренко запропонував вести концерти художньої самодіяльності. Худенька, струнка, вродлива - вона виходила на сцену. Мікрофонів не було, усе наживо. Згодом стала ведучою концертів маститих корифеїв вітчизняної естради та оперного мистецтва на сцені обласного драмтеатру і на міському стадіоні. Нині справнжій радіослухач справедливо засумував за високопрофесійним голосом в особі геніальної і неповторної Галини Петрівни Констянтинової. Тисячі закохувалися не лише в неї, але й в її магічний голос".
Я знав Галину Петрівну ще з тих часів, коли в Тернопільському радіокомітеті працював мій нині покійний батько. А згодом у перші роки 2000-их хоч і на незначний період пощастило пропрацювати з Костянтиновою й авторові цих рядків. Галина Петрівна знову повернулася до рідної студії, але ненадовго. Тоді я достеменно переконався, що ця постать є такою ж досконалою як особистість і фахівець, а також інтелігентною і доброю як людина не лише в радіоефірі, а й у повсякденному житті. А це в медіасфері дуже рідкісне явище.
Світла постать Галини Костянтинової назавжди залишиться у пам'яті її колег. Після прощання з покійною метр радіожурналістики Євген Баров зазначив, що душа Галини Петрівни й надалі витатиме в радіоефірі: "Здається, що її душа й надалі в ефірі, якому вона так віддано служила. І нині тут витає над нами та радіє, що стільки її колег, рідних і друзів прийшли з нею попрощатися, провести її в останню дорогу".
На жаль, рік, що завершує ходу, забрав у потойбіччя багатьох відомих тернополян, які були гордістю нашого міста і краю. Серед них - і світлої пам'яті Галину Костянтинову. Вічна пам'ять і нехай пухом Вам буде земля, Галино Петрівно!
Олег ЛІВІНСЬКИЙ.
Теги → Євген Баров Володимир Сіробаба Галина Зубик Галина Костянтинова Михайло Маслій Наталка Колтун особистості Тернопіль укрнет Ярослав Бачинський
