Оксана Яциковська: «Бійці на передовій повинні відчувати нашу небайдужість і співучасть»

17 Вер 2016 / 08:00 | Переглядів: 1442

Оксана Яциковська: «Бійці на передовій повинні відчувати нашу небайдужість і співучасть»

З волонтерською місію разом з групою відомих тернополян відвідала місто Попасна Луганської області депутат Тернопільської міської ради Оксана Яциковська. Обраниця громади нашого міста їздила туди на чергову ротацію особового складу місцевої військової комендатури. Спілкувалася там із оборонцями України та місцевими жителями. Із властивою їй журналістською допитливістю вивчала їхні проблеми для того, щоб допомогти їх вирішити. Ми попросили Оксану Богданівну поділитися враженнями від поїздки на схід.

Попасна перевернула моє уявлення про АТО

- Пані Оксано, якою була мета вашої разом з групою відомих тернополян поїздки в зону АТО?

- Я дуже вдячна начальнику Тернопільського зонального відділу військовоі служби правопорядку полковнику Івану Бугаю (за сумнісництвом - моєму однокласнику), який переконливо запросив поіхати разом на чергову ротацію особового складу військової комендатури міста Попасне Луганськоі області. Разом зі мною поіхали також чудові люди-Заслужений працівник охорони здоров'я України Ірина Медведева (моя бойова подруга), відомий гуморист, Народний артист Украіни Гриць Драпак професійно піднімав військовим настрій) і військовий капелан отець Андрій Шалай, який уміло лікує солдатські душі.

- А яке безпосереднє відчуття війни на сході нашої держави. Мабуть, реалії ще більш гнітючіші від побаченого на телеканалах?

- Усе, що досі чула про цю гібридну війну - пересіюватиму через власне решето сприйняття і розуміння. Недаремно люди кажуть: краще раз побачити, аніж сто раз почути. Ми їхали до Попасної дорогою, якою тепер здебільшого курсує військова техніка, а обабіч - напівголі дерева, які уціліли від градів. Цивільні тут не ходять. Принаймні, останніх 32 км ми не зустріли жодної людини. Автівок приватних - теж. Попасна перевернула моє уявлення про АТО.

"Якби не війна,- каже,- ми б навіть не знали, що у нашому містечку, в яке Україна і не заходила, є стільки людей, які іі люблять"

- А як саме місто. Чи є якісь озна-

ки цивільного життя у Попасній?

- Місто постійно прострілюють сепаратисти. Цим все сказано. Ми бачили підірвані мости, зруйно-

вані будівлі, забиті ставнями вікна і наші блок-пости...Здавалось, що це ідуть зйомки якогось військового фільму, в якому ти маєш теж свою роль.

- Пані Оксано, і учасники АТО, і волонтери, серед яких є і мої родичів і друзів, після повернення додому

стверджують, що чимало із місцевих жителів Луганщини вороже налаштовані до всього українського?

- Не робитиму жодних узагальнень. Можливо, мені просто пощастило спілкуватися з тими, які люблять Україну, хоча не можуть знайти багато відповідей на зрозумілі, здавалось би питання... Однак поясненням цьому є їхні скалічені війною долі.

У жительки Попасної Олени, під час одного з обстрілів водночас загинули іі батьки. Житло було повністю зруйноване градами. Ця мужня жінка, залишившись з трьома дітьми практично на вулиці, знайшла у собі силу не зневіритись. Добрі люди допомогли відновити помешкання. Олена стверджує, що за жодних обставин не залишить Попасну.

Наталію тут називали "нацисткою". Вона - авторитетна людина, яка ні на мить не вагалася, з ким ій бути. Наші солдати приходять до її криниці по воду. Пригадує, як в 2014 не могли повернутися додому з відпустки: в'ізд у місто був замінований. А ще пригадує, як справляли весілля сину під обстріли градів.

Ще одна попащанка - Людмила, після того, як у її багатоповерхівці снаряд поцілив у ліфт, декілька місяців жила на роботі. Наші військові їй дали спальний мішок, карімат, їжу. У перервах між стріляниною вона бігала додому погодувати попугайчика і котика. Людмила навіть жартує, що треба дякувати цій війні, яка здружила стількох людей. Вікторія переконана, що відбулася велика переоцінка цінностей. "Якби не війна,- каже,- ми б навіть не знали, що у нашому містечку, в яке Україна і не заходила, є стільки людей, які її люблять"...

А ще наші військові усі знають бабусю Філіповну, яка завжди скаже солдатикам привітне слово, зігріє своєю добротою. Якби хто знав, як це важливо для тих, хто ТАМ!

- Навіть з інформаційних сюжетів на телебаченні і з інтертетповідомлень простежується те, що нашим бійцям на передовій "спекотно"?

- Коли побачила наших хлопців - тих, хто неодноразово побував на передовій чи в комендатуі, в розвідці чи на іншому бойовому завданні, усіх їх і кожного зокрема хотілося обняти і сказати: "Рідні ви наші, тримайтеся! Ви- найкращі!" .

Нам вдалось побувати на передовій. Командир батальйону в Попасній - Сергій Леонідович - біль кожного солдата чи офіцера сприймає, як свою. "Не можу звикнути до "двохсотих",- журиться. - Це ж чиїсь діти!" А обстріли майже щодня. Тут, на передовій, нас пригостили солдатською кашею і супчиком. Ну дуже смачно...

Кожен з нас може

наблизити крок до миру

- Що непокоїть Захисників Вітчизни, чим вони переймаються?

- Говорили про наболіле. Солдатам, які перебувають на першій лінії небезпеки не зрозуміло, для чого владні мужі в слолиці вовтузяться над розробкою нової форми, яка обійдеться бюджету в казна-скільки (і головне - без потреби), коли є значно нагальніші речі?!.. Усі розуміють , що

це - ВІЙНА. Комусь лише не вигідно це озвучити. "Це не війна фронтів, як було у Другій світовій, - прочитав моі думки один досвідчений військовий.- Це - війна політиків. І коли вони домовляться, ось тоді і запанує мир!".

- У гідному протистоянні російському агресору й забезпечені миру для нас з вами й надалі відіграють волонтери! Тож, за вашим прикладом, кожен із нас повинен докластися до цієї благо родної справи!

Бійці на передовій повинні відчувати нашу небайдужість і співучасть. Добрим словом хочеться згадати керівника ПАТ АТП 16127 Олександра Шильмана, його професійних водіів Михайла Заводовського та Тараса Марисука. Доклалися до організації поіздки відомий підприємець Ми-

хайло Ратушняк, небайдужі люди Андрій Білик, Леся Кондра і ще деякі тернополяни, які захотіли залишитися невідомими. Так сталося, що на долю нашого покоління випала така біда. Маємо

бути разом, маємо бути співчутливими один до одного. Маємо розуміти, що кожен з нас може наблизити крок до миру - хто доброю справою, хто молитвою, хто усе це в поєднанні!

Спілкувався Олег ЛІВІНСЬКИЙ.

Теги →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.