Хоча у нас на Тернопіллі нікого не треба переконувати в істинності слів видатного українського письменника Панаса Мирного, що "Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування", все ж поговорімо ще і ще раз про рідну мову - державну мову нашої незалежної України.
Український народ, який, згідно з останніми історичними концепціями, сягає своїм корінням у майже десятитисячну глибінь років, має таку ж прадавню, невмирущу мову, яка впродовж тривалого часу постійно вдосконалювалася, стаючи витонченим засобом людського спілкування. Високо оцінюючи нашу мову, ще в XIX столітті російський учений-мовознавець І. Срезневський наголошував: "Сила людей має переконання, що українська мова є одна з найбагатших мов слав'янських, що вона навряд чи вважить богемській щодо рясности слів і висловів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами, обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музична, мальовнича".
Проте мові України, як і українській державності, випала нелегка доля, особливо в останні століття, які принесли і високі злети, і найскладніші випробування. Впродовж довгих років єдиний національний організм безжально шматували поневолювачі, які прагнули своєю культурою знівелювати українську мову, а згодом - й асимілювати український народ.
Десятиліття панування тоталітарної системи, коли верхи все робили для того, щоб "злилися нації", щоб витворилася "єдина спільність" - "радянський народ" із універсальною мовою, тривале фізичне та духовне насильство над усім, що стосувалося українців, як нації, привело до відчуження народу від власної культури і були перервані традиції, зруйновані віками сформовані норми тощо.
Українську мову свідомо принижували, не допускали у сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт - всюди, де її функціонування виявляє повноцінне життя нації.
І нарешті сьогодні мові української нації надано статус державності. Всебічний розвиток і функціонування цій мові у різних сферах життя на території України гарантують 10 і 11 статті Конституції нашої держави і Постанова Кабінету Міністрів від 8 червня 1997 року. Тf, на жаль, далеко не всі і не всюди на Україні усвідомлюють значення і донині актуальних слів видатного мовознавця, у 1919 році міністра народної освіти, міністра віросповідань Української Народної Республіки професора І. Огієнка: "Без добре виробленої рідної мови немає всенародної свідомости, без такої свідомости немає нації, а без свідомої нації - немає державности, як найвищої громадської організації".
Усі ми є свідками того, як певні сили свідомо ігнорують положення Конституції про надання українській мові статусу державної. Натомість бачимо намагання творити на нашій землі "додаткову" державність для російської мови.
І тому, мабуть, як це не дивно, треба знову й знову нагадувати про загальновідомі речі, аргументовано доводити історичну закономірність, державну необхідність утвердження української мови - основного засобу спілкування в Україні.
Усе це, а також наукове висвітлення походження, розвитку і можливостей української мови, її значення у відродженні національної свідомості, патріотичному вихованні молоді стане темою наступних публікацій науковців Тернопільського національного педагогічногоуніверситету ім. Володимира Гнатюка.
Знайдете у нашій рубриці і різноманітні конкурси для знавців рідної мови, і консультації мовознавців щодо складних питань українського слововживання тощо. Крім цього, важливого значення надаватимемо питанням культури рідної мови, бо, як справедливо підкреслював Олесь Гончар, "мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість та культурність".
