Такими поетичними рядками українського письменника Анатолія Перерви розпочнемо розмову про одну з головних ознак культури мовлення - точність. На думку вчених-лінгвістів, спілкування можливе не лише завдяки тому, що співрозмовники говорять однією мовою, а й тому, що за кожним словом обидві сторони бачать один і той же предмет реальної дійсності, тобто однаково називають предмети, явища, процеси тощо.
Точним прийнято називати таке мовлення, в якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням. Точність залежить, по-перше, від знання об'єктивної дійсності, спостережливості мовця, по-друге, від його уміння співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об'єктивною дійсністю. Це співвідношення, як підкреслюють учені, буде тим точніше, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься дійсність і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями для називання й оцінки реального світу.
І хоча в усному розмовному мовленні неточність слововживання може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестом, все ж це не виправить неприємного враження від такого мовлення, бо незнання предмета мовлення чи незнання слів для називання його свідчить про низьку культуру і мислення, і мовлення людини.
Саме таке недбале ставлення до вибору слова часто висміюють українські письменники, як-от Павло Глазовий у гуморесці "Романтики":
Гарну книжечку нову читають хлоп'ята.
- Що це значить романтизм? - питають у тата.
- О, знайшли про що питать, - блимнув той спідлоба.
- Це коли кістки болять. Є така хвороба.
Як бачимо, комізм у цій ситуації породжує незнання батьком смислу іншомовного слова романтизм, приписування цій лексемі значення близькозвучного слова - ревматизм.
Такі близькі за звучанням, але різні за значенням слова називають паронімами. Вони можуть бути як спільнокореневими (людський - людяний, рекордсмен - рекордист, громадський - громадянський), так і різнокореневими (протекція - претензія, анонс - нонсенс, кампанія - компанія).
Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням, наприклад: стримувати (Від болю він ледь стримував сльози.) - утримувати (Пансіонат утримувала вдова фабриканта.); адресат (Лист не дійшов до адресата.) - адресант (Адресант не сплатив за відправлену кореспонденцію.); адрес (З нагоди ювілею директора профспілка підготувала вітальний адрес.) - адреса (Вкажіть свою адресу на конверті.).
Підміна близькозвучних слів унаслідок нерозрізнення їх значень у художній літературі використовується як стилістичний прийом із гумористичною метою. У звичайному ж мовленні звукова подібність паронімів спричинює невмотивовану взаємозаміну цих слів. Часто це трапляється з тими людьми, які полюбляють уживати іншомовні слова, не завжди точно знаючи їх значення, для того, щоб вразити своєю обізнаністю інших. Натомість така мовна недбалість викликає зворотній ефект - подив і навіть сміх.
Із цього приводу згадується нещодавно почутий у міському транспорті діалог між двома жінками, коли, відповідаючи на зауваження своєї супутниці, одна з них вигукнула: "То які ви маєте до мене протекції!"
Уживання, замість запозиченого слова претензія (скарга, вияв незадоволення ким-, чим-небудь), близькозвучного протекція (заступництво, підтримка, яку надає впливова особа при влаштуванні чиїх-небудь справ), яскраво ілюструє низький рівень не лише мовної культури, а й освіченості загалом.
Саме тому необхідно з увагою ставитись до слів зі схожим звучанням, з'ясовувати відтінки їхніх значень. Перевірити значення паронімів можна за тлумачним словником, спеціальним словником паронімів, а також за чисельними довідниками з культури української мови, серед яких варто виокремити працю Б.Антоненка-Давидовича "Як ми говоримо".Чимало відхилень у засобах масової інформації зібрано й докладно прокоментовано в роботах О.Пономарева. Цінні поради читач знайде у працях С.Караванського, Д.Гринчишина, А.Капелюшного, О.Сербенської. Популярними є порадники С.Головащука, Є.Чак та ін. Ця довідкова література допоможе підвищити рівень загальної лінгвістичної освіченості носіїв мови, сприятиме формуванню культу слова, усвідомленню необхідності проникати в таїну рідної мови.
Олена ТОНЬ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри методики викладання української мови і культури мовлення Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка.
