14 січня 2005 року о 4:34 за тихоокеанським часом зонд ЄКА «Гюйгенс» опустився на Титан — найбільший супутник Сатурна. Після 147-хвилинного спуску на парашуті крізь помаранчево-коричневу млу апарат приземлився на холодну рівнину, усипану округлими крижаними камінчиками. Він передавав дані ще 72 хвилини.
Автономний політ і спуск
«Кассіні» відстикував «Гюйгенс» 25 грудня 2004 року. Зонд летів балістичною траєкторією понад мільярд кілометрів. Більшу частину шляху він перебував у режимі сну. Програма розбудила його перед входом в атмосферу, прогріла системи та послідовно розкрила парашути. Зонд увійшов в атмосферу за теплозахисним екраном, після чого спрацювала парашутна система.
Перший парашут скинув задній кожух. Великий основний парашут уповільнив зонд у верхніх шарах, а менший стабілізуючий керував спуском до кінця. «Кассіні» був єдиним апаратом поблизу, який міг прийняти сигнал і ретранслювати його на Землю. Коли орбітальний апарат вийшов із зони видимості, зв’язок перервався.
Пейзаж і поверхня
Камера фіксувала майже суцільну димку. Потім туман розріджувався, і з’явився пейзаж зі світлими височинами, порізаними темними каналами, та темними рівнинами, що нагадували улоговини. Температура поверхні — близько мінус 180 градусів Цельсія. Водяний лід поводиться як камінь, а метан і етан течуть у рідкому стані.
Зонд вдарився об поверхню, яка прогнулася. Він залишив вм’ятину, підстрибнув, трохи змістився й зупинився. Поверхня поводилася як кірка над м’якішим матеріалом. На знімках — поле округлих брил із водяного льоду, схожих на обкатані річкові камені. Лампа освітлювала ґрунт для аналізу хімічного складу.
Один із двох приймальних каналів «Кассіні» не налаштували правильно, тож частину даних втратили. Другий канал зберіг зображення та більшість результатів. Наземні радіотелескопи вловили слабкий сигнал і використали його для вивчення вітрів. «Гюйгенс» досі залишається єдиним апаратом, що здійснив посадку у зовнішній Сонячній системі. Його батареї розряджені, а об’єктив спрямований на ту саму ділянку крижаних камінців.