Микола Васильович Левитський (1859–1936) — це людина, яка на практиці довела: об’єднані селяни й ремісники здатні не просто виживати, а будувати власне економічне майбутнє. У часи, коли українське село стискали лихварі, поміщики та державна бюрократія, він започаткував перший в Російській імперії сільськогосподарський кооператив і дав назву цілому напряму — «артільний рух». Його називали «батьком» не за гучні декларації, а за сорок років щоденної, часто непомітної роботи: поїздки селами, розмови з скептиками, організацію перших зборів і захист інтересів простих людей у столицях.
Його кооперативи стали більше ніж економічними осередками. Вони зберігали українську мову в документах, проводили читання, допомагали в освіті дітей і формували відчуття спільної сили. У 1917 році Левитський увійшов до Української Центральної Ради, а пізніше обіймав посаду в уряді УНР. Навіть у радянські часи, попри арешти, він продовжував вивчати історію кооперації. Сьогодні, коли українські фермери знову об’єднуються в кооперативи для експорту, переробки та доступу до європейських ринків, досвід артільного батька звучить як практичний посібник із resilience.
Кооперація для Левитського ніколи не була абстрактною теорією. Це був конкретний інструмент: спільна закупівля насіння й техніки, колективний збут зерна без посередників, доступний кредит для бідного господаря. Він поєднав ідеї західноєвропейських реформаторів із реаліями українського села — і це зробило його постать унікальною.
Що таке кооперація і чому вона потребувала «батька»
Кооперація — це добровільне об’єднання людей, які спільно володіють і керують підприємством, щоб задовольняти власні економічні, соціальні чи культурні потреби. Прибуток тут не йде в кишеню власника-інвестора, а повертається членам пропорційно до їхньої участі. Це не благодійність і не державна допомога — це самоорганізація.
У світі перші системні ідеї сформулював Роберт Оуен (1771–1858) — валлійський фабрикант і соціальний реформатор. Він мріяв про «кооперативні села», де люди працюють разом і ділять результати. Його послідовники — 28 ткачів з англійського Рочдейла — у 1844 році створили перше успішне споживче товариство. Вони виробили сім принципів, які й досі лежать в основі міжнародного кооперативного руху: добровільне членство, демократичний контроль (одна людина — один голос), справедливий розподіл прибутку, автономія, освіта членів, співпраця між кооперативами та турбота про громаду.
В Україні ідеї Оуена та Рочдейла потрапили на благодатний ґрунт, але потрібна була людина, яка перекладе їх на селянську мову. Такою людиною став Микола Левитський. Він не просто повторював чужі теорії — він адаптував їх до умов Півдня України, де селяни страждали від малоземелля, високих цін на техніку та кабальних умов продажу врожаю.
Ранні роки: від гімназійної артілі до адвокатської практики
Микола Левитський народився 6 квітня 1859 року в селі Хмільна на Київщині (нині Черкаська область) у родині сільського священика. Дитинство пройшло в постійних переїздах: Чигирин, Федвар (сучасне Підлісне на Кіровоградщині). Батько служив у різних парафіях, і родина жила скромно.
Ще в гімназії в місті Біла на Холмщині юний Микола проявив організаторський хист. У 1878 році він створив учнівську артіль: гімназисти спільно винайняли кімнату, найняли кухарку і самі господарювали. Це був перший практичний досвід спільної самоорганізації — без пафосу, але з реальним результатом.
Після виключення з медичного факультету Московського університету за участь у студентських гуртках Левитський закінчив юридичний факультет Харківського університету. Працював статистиком у Херсонському земстві, секретарем повітового земства, а з 1891 року — присяжним повіреним (адвокатом) у Єлисаветграді (нині Кропивницький). Саме тут, у південному степовому місті, він побачив, як селяни й ремісники програють у боротьбі з купцями та лихварями. І вирішив діяти.
30 вересня 1894 року: день, коли народився український кооперативний рух
На прохання односельців із Федвара Левитський приїхав і організував першу в Російській імперії хліборобську артіль. Двадцять селянських господарств об’єднали землю, худобу та працю. Вони спільно обробляли поле, разом продавали врожай і ділили прибуток за трудовою участю. Це була революція в умовах, коли більшість селян працювали поодинці й залежали від перекупників.
За кілька років на Херсонщині вже діяло 125 таких артілей — кожна об’єднувала 15–20 дворів. Левитський не зупинився. Він допомагав створювати ремісничі артілі в Єлисаветграді, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Києві. Сапожники, столярі, кравці об’єднувалися, щоб купувати сировину гуртом і продавати вироби без посередників.
Одна з найяскравіших рис Левитського — його вміння переконувати. Сучасники згадували його як людину живого темпераменту, прекрасного оратора. Він звертався до людей по-дружньому — «голубчику» — і пояснював складні речі простою мовою. Не дивно, що в Єлисаветграді його знали просто як «Артільного Батька». Навіть цигарки з його портретом продавали по всій імперії.
Міжнародний масштаб і принципи, які пережили століття
Левитський не обмежувався Україною. Він представляв російських і українських кооператорів на міжнародних конгресах: Париж (1896), Белград (1898), Рим (1907), Швейцарія та Австрія (1909), Німеччина та Англія (1910). На цих зустрічах він вивчав досвід європейських колег і ділився власними напрацюваннями.
Саме Левитський запропонував щорічно 30 вересня відзначати День кооперації — у пам’ять про першу українську артіль. Він став співзасновником Товариства сприяння артільній справі в Петербурзі (1905) та журналу «Артельное дело» (1906–1920), де публікував статті, аналізував законодавство й популяризував ідеї.
Рочдельські принципи, які він пропагував, звучать актуально й сьогодні:
- Добровільність і відкритість членства.
- Демократичний контроль: один член — один голос.
- Економічна участь членів (паї, але не спекуляція).
- Автономія та незалежність.
- Освіта, підвищення кваліфікації та інформування.
- Співпраця між кооперативами.
- Турбота про сталий розвиток громади.
Левитський додавав до цього українського колориту: кооперативи як осередки національної свідомості. У статутах часто з’являлися пункти про підтримку української школи та культури.
Політика, революція та випробування
Революція 1917 року застала Левитського в розквіті сил. Він став членом Української Центральної Ради, обіймав посаду директора відділу державного майна в Міністерстві земельних справ УНР. Брав участь у створенні Українабанку та Дніпросоюзу — великих кооперативних структур, які мали стати економічним фундаментом незалежної України.
У 1918–1919 роках працював у дипломатичних місіях Української Держави. У лютому 1919-го білогвардійці заарештували його на станції Волноваха разом із дипломатичною місією. Звільнили лише через похилий вік. Пізніше, вже за радянської влади, у 1929 році його знову заарештували у справі «Комітету визволення України». Він пережив і це.
Останні роки Левитський присвятив науковій роботі — вивчав історію кооперації. Помер 1 грудня 1936 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Спадщина, яка живе
Сьогодні ім’я Миколи Левитського повертається в публічний простір. У Кропивницькому з’явилася вулиця його імені. Конференції 2025 року в Україні обговорюють історію кооперативного руху саме в контексті його внеску. Сучасні сільськогосподарські кооперативи, кредитні спілки та споживчі товариства продовжують справу, яку він почав: об’єднання заради спільного блага.
Його досвід особливо цінний зараз — у час відбудови та європейської інтеграції. Кооперативи дають селянам доступ до дешевших кредитів, сучасної техніки, спільного маркетингу та експорту. Вони створюють робочі місця на селі і зберігають гроші в громаді, а не виводять їх через посередників.
Цікаві факти про артільного батька
- У гімназії 1878 року Левитський створив першу учнівську артіль — гімназисти самі господарювали, наймали кухарку й ділили витрати. Це був його перший «полігон» для майбутніх ідей.
- 30 вересня 1894 року в селі Федвар (Підлісне) він заснував першу сільськогосподарську артіль не лише в Україні, а й у всій Російській імперії. Саме цю дату він запропонував вважати Днем кооперації.
- Наприкінці 1890-х на Херсонщині вже працювало 125 артілей Левитського — кожна об’єднувала 15–20 селянських дворів. Це був справжній вибух самоорганізації.
- Левитський представляв Україну на міжнародних кооперативних конгресах у Парижі, Римі, Берліні, Лондоні та інших містах. Він був одним із перших українських «дипломатів кооперації».
- У Єлисаветграді його популярність була такою, що продавали цигарки з його портретом по всій імперії. Люди казали про нього просто «Батько» або «Артільний Батько».
- У 1919 році білогвардійці арештували 60-річного Левитського, але звільнили через старість. У 1929-му його знову ув’язнили — і він знову вижив.
- Левитський залишив по собі не лише артілі, а й ідею: кооперація — це шлях до соціальної справедливості, де людина не самотня перед ринком і державою.
Микола Левитський не залишив гучних маніфестів. Він залишав за собою працюючі артілі, навчені люди, нові звички спільної дії. У світі, де все частіше говорять про «економіку участі» та стійкі громади, його життя — це живий приклад того, як одна людина з вірою в людей може змінити цілий регіон. І як ідеї, народжені в степовому селі понад 130 років тому, досі допомагають будувати майбутнє.