Рішення Пентагону відмовитися від продажу Німеччині далекобійних ракет Tomahawk сигналізує про серйозний розрив у трансатлантичних відносинах. Вашингтон побоюється, що Москва сприйме посилення європейського потенціалу як ескалацію. Це лише один із низки кроків, які накопичувалися тижнями.
Серед них — виведення 5000 військових із Німеччини, зупинка розгортання американського батальйону з ракетами Tomahawk, а також різке скорочення запланованого внеску США у вигляді бомбардувальників, винищувачів, есмінців та підводних човнів для зміцнення оборони НАТО. Джерело стверджує, що ці заходи необхідні для перебалансування внеску Європи та США в оборону континенту. Однак блокування продажу Tomahawk вказує на тривожнішу реальність: Вашингтон не лише припиняє власне розгортання систем високоточного удару, а й позбавляє союзників можливості озброїтися ними самостійно через побоювання реакції Росії.
США активно відокремлюють свою безпеку від європейської
Побоювання щодо роз’єднання виникали й раніше — наприкінці 1950-х, коли СРСР отримав можливість завдавати ударів по території США, та в середині 1970-х після розгортання радянських ракет СС-20. Тоді канцлер ФРН Гельмут Шмідт закликав НАТО дати відповідь, і 1979 року альянс домовився про розгортання власних ракет великої дальності. До 1987 року НАТО розгорнуло сотні таких систем, що призвело до підписання Договору про ракети середньої та меншої дальності. Угода проіснувала понад 30 років, аж до 2019 року, коли перша адміністрація Дональда Трампа вийшла з неї через порушення з боку Росії.
Відтоді країни НАТО обговорюють потребу в ракетах, здатних вражати цілі на території Росії. Продаж Tomahawk Берліну мав заповнити цю прогалину. Європейські розробки тривають, однак до реального розгортання ще роки. Рішення Вашингтона фактично відкриває велику прогалину в стратегії стримування НАТО.
Сьогодні роз’єднання є наслідком дій самих США. Пентагон керується тривогами Росії більше, ніж вимогами стримування. П’ятдесят років тому Європа боялася відсторонення США. Сьогодні Вашингтон переключає увагу та ресурси на інші напрямки, перетворюючи відсторонення на явну політику. Коли Європа просить купити американське обладнання для власного захисту, відповідь раптово стає негативною. Це зачіпає саму суть оборонного союзу.
Класична теорія союзів виділяє два страхи: покинутості та втягування. Трамп і його радники скаржилися, що Європа кидає Америку. Тепер європейці бояться, що їх покине Америка. У міру відступу США Європа нарощує витрати на оборону та створює власні ударні системи великої дальності, деякі з подвійним потенціалом. У результаті у Вашингтона з’явиться ще більше стимулів уникнути втягнення у війну з Росією.
Роз’єднання означає, що європейська та американська безпека більше не розглядаються як нерозривно пов’язані. Вашингтон може не сприймати кризу, що загрожує Варшаві чи Таллінну, як загрозу безпеці США. Це кінець інтегрованої системи стримування, яка забезпечувала мир останні 80 років. Шмідт розумів, що безпека в Європі є неподільною. Трамп робить ставку на те, що це не так.