У Києві показали документальний фільм "Шахта №8" про важке життя 15-річного хлопця, який працював у нелегальних копанках.
Головний герой документального фільму "Шахта №8" про важке життя людей в донбаському містечку Сніжне розповів, що з ним трапилося після зйомок. Фільм "Шахта № 8", знятий естонською журналісткою Мар'яною Каат, показує життя 15-річного хлопця Юри, який один утримує двох сестер і батьків, працюючи на нелегальних шахтах-копанках.
Фільм показали на фестивалях у 30 країнах. Але в Україні фільм знято з конкурсної програми "Docudays" на вимогу українського співпродюсера Олени Фетісової. Режисерці Мар'яні Каат вдалося показати його в Україні поза конкурсом, однак говорити про прокат після демаршу української сторони неможливо.
Після фільму життя Юри і його родини не стало легшим. Його матір позбавили батьківських прав. Молодшу сестру Юлю забрали до дитячого будинку. Щоб не потрапити в інтернат, Юра спочатку переховувався від міліції. Однак пізніше його таки ловлять і жорстоко б'ють. "Мене прищепили наручниками до батареї, просидів так усю ніч. А за що? Не знаю, може розізлив. Хоча вони не мають права так робити", - каже він.
Після цього Юру відправляють в училище. Минулого року він його закінчив і став електрозварником. Але лише на папері, бо зварювальний апарат він тримав у руках лише кілька разів. На питання, чи працює він зараз, Юра відповідає неохоче. Каже, перебивається випадковими заробітками, але вже не на копанці - у Сніжному їх майже не лишилося, бо все вугілля вже вибрано. Наразі він живе з мамою у будинку, який під час зйомок фільму придбали для його сім'ї журналісти. Однак ситуація нестабільна - хата от-от може провалитися... у копанку. Але сталися у житті хлопця і хороші події - його мама перестала пити і проходить навчання у центрі зайнятості, щоб отримати спеціальність кухаря. Молодша сестра Юля досі перебуває в дитячому будинку. Юра мріє забрати її додому, але поки не знайде стабільної роботи, це неможливо. "Щоб її забрати, потрібен свій дім, своя квартира. Мене поставили на облік на квартиру, коли я випустився.
Але ви ж знаєте, скільки її чекати", - каже Юра. Старша сестра Уляна нещодавно переїхала до Севастополя. "Юля хоче бути фотографом, а щодо Уляни не знаю... Ми з нею лише по телефону спілкуємось. Вона восени поїхала, вийшла заміж за людину, яка сиділа... Тому за неї всі переживають", - розповідає Юра. Чи не єдиною реакцією влади на проблеми, показані у фільмі, стало відкриття кримінальних справ проти власників нелегальних шахт, де працювали Юра і його друзі. "Коли фільм по Інтернету дійшов до уряду, прийшов лист з прокуратури у наше місто, щоб прокуратура розібралась, як це малолітки працюють у шахтах. Міліція нас викликала, брала свідчення. А ті, на кого ми працювали, зараз під слідством. Виходить, що через нас.
А ми у цій справі йдемо як потерпілі", - розповів Юра. Хлопець не розуміє, чому саме директори шахт виявилися "крайніми" у глибоких соціальних проблемах. "Я не знаю, чому цих начальників шахт зараз звинувачують. На той момент вони нас виручили. А якби не було цієї роботи на шахті? Ми б що, пішли красти? І зараз сиділи би не на фестивалі, а другу чи третю ходку парились...", - каже він.
У фільмі Юра по-дорослому каже, що в нього немає часу на мрії - він хоче лише працювати і утримувати сім'ю. Як і тоді, він говорить про те, що хотів би відкрити власне кафе. На питання, чи не думав він поїхати на заробітки закордон, Юра відповідає: "Продюсер пропонував... У Канаді, Німеччині. Не знаю, Україна - все таки є Україна... Я там нікого не знаю".
Юра зізнається, що таким самостійним і дорослим він став через маму: вона змалку привчала дітей до роботи. "Мама у нас дуже хороша. Просто коли помер батько, вона запила, а потім знайшла вітчима, який її споював. А так мама привчала нас з дитинства до праці. Ми жили в селі, працювали на городі. Менша сестра ще тоді була маленька, а зі старшою ми дуже дружили і нам не треба було казати, щоб ми пішли поприбирали, чи посапали на городі. Все робили самі. У селі навіть казали, що ми, як бджілки".
Теги → Донбас кіно насильство Україна
