23 травня виповнюється 78 років від дня трагічної загибелі героя української національної революції, Провідника і творця УВО і ОУН Євгена Коновальця.
Війна породжує героїв, а революція вождів-провідників. Так і перша Світова війна, в якій після двохсотлітньої неволі з руїни і забуття вставала Українська держава, зродила когорти славних борців-героїв, давши нашому народові великих полководців і творців державного життя. Одним із них був полковник Євген Коновалець, ім'я котрого серед найкращих провідників, які присвятили все своє життя Самостійній Соборній Українській Державі.
Він жив для України, боровся за її свободу і незалежність, страждав за неї, за неї і загинув у нерівному двобої з підступним ворогом. Він став вождем національної революції, хоча не дожив до її перемоги.
Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 року в селі Зашкові біля Львова в родині управителя місцевої школи. Його дід був священиком, брав активну участь у громадському і політичному житті та мав відповідний вплив на свого онука.
Після отримання початкової освіти в рідному Зашкові Євген продов-жив навчання у Львівській українській гімназії, яку закінчив у 1909 році. Великий вплив на формування політичного світогляду юнака мали патріотичні вірші Тараса Шевченка і брошура Миколи Міхновського Самостійна УкраїнаИ. В умовах тодішньої Галичини ворогами України були польські шовіністи і москвофіли, проти яких спрямовував свої зусилля молодий Коновалець. У 1909 році Євген вступає на правничий факультет Львівського університету, повний курс якого закінчив у 1914 році. За антипольську пропаганду у 1911 році його заарештовує поліція, але він виправдав себе у суді і був звільнений.
У 1912 році він вступає на військову службу до австрійського війська, яку закінчив в чині четаря.
Відбувши військову службу, Є. Коновалець організував із студентів окреме товариство для військового вишколу під назвою Січові стрільці. З вибухом Першої світової війни Коновалець пішов до австрійського війська і у квітні 1915-го в боях за гору Маківку потрапляє до російського полону; його засилають до Царицина (нині Волгоград). Але і в полоні він не покидав своєї праці, а здобував знання, організовував своїх друзів-вояків, підтримував їх волелюбний дух та готував до подальшої боротьби за визволення України. Як тільки туди дійшли вісті про революцію в Росії, він організовує втечу українських полонених на Україну. У липні 1917-го в Києві зустрічається з Миколою Міхновським і пропонує генеральному секретареві Центральної Ради план переведення полонених на територію України та утворення з них окремої військової частини для захисту Української держави.
Після тривалих і наполегливих старань у листопаді 1917 року Симон Петлюра дає згоду на утворення із полонених галицьких українців куреня Січових стрільців. У січні 1918-го на військовому вічі командиром обирають Євгена Коновальця. Курінь тоді нараховував п'ятсот стрільців, згодом збільшився до двох тисяч.
Січові стрільці це найкраща військова частина вільної України, яка вкрила себе безсмертною славою в боях, а пізніше видала із себе численних членів Української Військової Організації, що продовжили боротьбу у підпіллі. Аналізуючи ідеологію Української Народної Республіки, Євген Коновалець дійшов висновку, що революція в Україні має дві тенденції: націоналістичну, виразником якої є Микола Міхновський, і соціалістичну, яку розвивав Володимир Винниченко та підтримував Михайло Грушевський. У питанні будівництва української національної армії Коновалець став на бік Міхновського, хоча у між партійні суперечки не втручався.
У час будівництва Української Народної Республіки прихильники В. Винниченка не врахували можливої небезпеки з боку більшовицької Росії, а тому провели демобілізацію українських військових частин, що прибули із фронту. Є.Коновалець розумів, що суперечлива політика діячів УЦР втягує країну в анархію, унеможливлює організацію боєздатної національної армії.
Він був тим, кого рука провидіння провела у Київ у найкритичніший момент, коли соціалісти присипляли пробуджену українську національну стихію дурманом всеросійської соціалістичної революції. Висока національна свідомість привела його в революційний рух для того, щоб він застеріг українську націю перед смертельною небезпекою і вказав їй єдино правильний шлях: Творім негайно міцну з дисципліновану українську Національну армію, на прапорах якої яснітиме єдине гасло ЗЗа Самостійну Соборну Українську Державу!
Саме Є. Коновалець попередив діячів УЦР про можливість гетьманського перевороту, який стався 28 квітня 1918 року, коли німці оточили будинок УЦР і змусили її капітулювати. Коновалець заявив гетьману Скоропадському, що Січові стрільці будуть лояльними до гетьманської влади тільки тоді, якщо вона буде оборонцем самостійної Української держави. Після проголошення Скоропадським федерації України з Московською державою Є. Коновалець запропонував гетьманові умови опозиції і попередив його про можливість братовбивчої війни. Гетьман не прийняв умов опозиції, і Є. Коновалець вирішив зі зброєю в руках виступити проти проросійської влади в Україні. На щастя, Сердюцька дивізія гетьмана, сформована з українців, відмовилася вступати в бій проти Січових стрільців під Мотовилівкою, і ті 18 листопада провели бій лише проти російських білогвардійських добровольців, після чого війська Директорії зайняли Київ.
Курінь Січових стрільцівИ був найбільш дисциплінованою частиною армії УНР, і його постійно використовували для охорони уряду та штабів української держави.
У грудні 1918Кр. Коновальця призначають комендантом м. Києва відповідальним за безпеку і порядок в столиці. На цій відповідальній посаді він домігся організації єдиної розвідувально-слідчої установи, діяльність якої була спрямована проти ворогів української держави. На шляху до модернізації армії він зустрічав непереборний опір з блоку соціалістичних партій, у яких поняття свободи асоціюється з анархією.
Полковник Коновалець був патріотом широкого масштабу, він негативно поставився до підписаного 21 квітня 1920Кр. договору УНР з Польщею. Майбутні події підтвердили справедливість його позиції.
У скорому часі закінчився невдачею польсько-український похід на Київ. Поляки вели себе на українських землях як справжні окупанти, що сприяло успіхові більшовицької армії, яка в серпні 1920Кр. перейшла р.Збруч і почала наступ на Варшаву. Перелякані поляки зраджують уряд Директорії і, рятуючи себе, підписують сепаратний Ризький мирний договір, визнаючи за більшовиками право окупації України.
Але боротьба за волю України не припинялася. На останньому засіданні стрілецької ради в липні 1920Кр. у Празі Є. Коновалець закликав готуватися до затяжної підпільної боротьби проти польських і московських окупантів і тут же висуває проект утворення підпільної організації. Під його керівництвом у всьому краї завершується формування організаційної мережі збройного підпілля і перехід до бойових дій. Основою ідеології відроджуваної української нації полковник вважав державницький націоналізм.
У червні 1921Кр. він повертається в Галичину і очолює керівництво Української Військової Організації (УВО). Високий авторитет Коновальця майже у всіх існуючих в краї і на еміграції політичних організаціях дав йому можливість скликати першу конференцію українських націоналістів, метою якої було об'єднання всіх націоналістичних організацій в одну силу. Вона відбулася 3Р7 листопада 1927Кр. у Відні та обрала Провід Українських Націоналістів, головою якого став Є.Коновалець.
Після 14-місячної активної підготовки 3 лютого 1929 року відбувся Конгрес Українських Націоналістів, на якому з багатьох націоналістичних організацій була утворена єдина революційна організація Організація Українських Націоналістів (ОУН), головною метою якої проголошувалось здобуття Української самостійної держави. Очолив ОУН Євген Коновалець.
Щоб бути незалежним у своїх діях, він переїжджає до нейтральної країни Швейцарії, в м.Женеву, де проживає з 1929 по 1936 роки, після чого, у зв'язку з загрозою більшовицького замаху, переїхав до Риму. Одночасно він розсилає свою резидентуру в різні країни світу: Англію, Францію, Німеччину, США і Канаду. Є. Коновалець був рішучим противником соціалізму і більшовицького тоталітаризму як головного ворога української державності. Вирішальним етапом визвольної революції українського народу, на його думку, повинно бути збройне повстання, а це вимагає добре вишколених кадрів. Для цієї мети як при УВО, так і при ОУН постійно діяв військовий штаб, який організував видавництво відповідної літератури і військові старшинські курси. Такі курси були організовані на території Чехословаччини і в Австрії. Їх повинен був пройти кожен член УВО, ОУН. На них підвищили свої військові знання такі визначні командири, як Михайло Колодзінський, Зенон Коссак, генерал-хорунжий Роман Шухевич, генерал Дмитро Грицай, полковник Олекса Гасин та інші герої УПА.
Хоча ОУН розгорнула найактивнішу діяльність в Західній Україні, полковник велику увагу приділяв розбудові підпільних націоналістичних організацій на Наддніпрянщині, за що врешті поплатився своїм життям. Виїжджаючи для контактів у різні країни, Є.Коновалець наражав себе на небезпеку бути знищеним. І лише напередодні Другої світової війни більшовицькій агентурі вдалося проникнути в одну із організаційних структур ОУН, вийти безпосередньо на полковника. Це сталося 23 травня 1938Кр. в голландському м. Роттердамі. Після зустрічі із зв'язковим під псевдонімом Валюх в кав'ярні Атланта, від котрого він одержав невеликий пакет звітів, полковник прямував до готелю "Гранд Сантраль". ЗЗвітиИ виявилися пекельною машиною, яка вибухнула. Так трагічно перестало битися серце мужньої людини, великого патріота, справжнього воїна, вождя українського підпільного руху, вірного сина України полковника Євгена Коновальця.
Головними організаторами вбивства голови ОУН були Сталін і Берія, а безпосереднім виконавцем С працівник НКВС, організатор політичних вбивств Павло Судоплатов.
Розправившись з творцем УВО й ОУН, Москва сподівалася, що таким чином вона знищить увесь український революційно-визвольний рух, але вона прорахувалася. Хоч якою болючою і великою була втрата, ОУН продовжувала дальшу боротьбу. Знайшлися нові борці, нові провідники. За два роки організацію очолив Степан Бандера, який продовжив велику справу підготовки і вишколу патріотичних сил. Кадри ОУН зростали, а під час Другої світової війни тисячі українських націоналістів пішли на східні землі України, твердо пам'ятаючи слова вождя, що шлях визволення України лежить через Київ. Створена пізніше УПА стала спадкоємцем Січових стрільців і впродовж багатьох років боролася проти всіх ворогів України.
Для вшанування Євгена Коновальця націоналістичні організації Канади, США, Австралії та інших європейських країн створили оргкомітети і будуть вшановувати пам'ять про нього на належному рівні.
У Тернополі його іменем названа одна з кращих вулиць міста на Східному масиві.
Вважаю, що цього року необхідно урочисто відзначити свято вулиці Є.Коновальця та спорудити йому пам'ятну стелу.
Світла пам'ять борця, державного мужа і великого стратега полковника Євгена Коновальця наснажує нові покоління української молоді до всебічного розвитку і розбудови незалежної України.
Ігор ОЛЕЩУК,
старший науковий працівникісторико-меморіального музею політичних в'язнів.
