1. Під час арешту витримав понад п'ять діб без сну.

Влітку 1934-го ­Ярослава Стецька вперше арештувала польська поліція. Два роки пробув у львівській в'язниці "Бригідки".

"Уже шоста доба без хвилини сну, я сиджу на високому стільці — без жодного опертя, ноги звисають — то біля гарячої печі, то біля відчиненого вікна, — пише у книжці "За ґратами". — Заснути не дають, обливають зимною водою у холодну осінь. Мої нерви постійно напружені, біль у костях ніг постійно збільшується, шпигання у мізку все дошкульніші, шия, голова, крижі аж розкладаються від болю. Мене штовхають і штовхають — це називається "будзенє п'ясткове", щоб не дати відпочинку виснаженому фізично й нервово організмові".

Відвідати Стецька у в'язниці захотіла його мати. Її попередили — спілкуватися доведеться через ґрати.

2. Прокурор називав "отруювачем душ".

1936 року у Львові відбувся судовий процес "Степана Бандери і товаришів".

— Своєю публіцистичною діяльністю він затруює душі української суспільності, зокрема молоді, — говорив прокурор про Стецька. Перед арештом той редагував підпільні націоналістичні журнали "Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН", "Юнак" і "Юнацтво".

— В ОУН вони обидва займалися ідеологією українського націоналізму, — відповів на те адвокат Володимир Старосольський. Окрім Стецька, він обороняв співредактора журналу "Юнак" Володимира Яніва. — Одначе, всупереч волі обидвох їх, я проситиму, щоб суд звільнив їх обидвох. А тому я маю право сказати, що обидва мої клієнти вибрали з-поміж усіх тих обов'язків, які стояли перед молодими українськими патріотами, найважчий обов'язок, на який дуже важко зважитися, головно молодій людині: знайти розумне розв'язання проблеми цієї страшної, критичної ситуації, в якій сьогодні перебуває весь світ, а українська нація зокрема.

Вирок — п'ять років тюрми. Оскільки Ярослав Стецько не зламався під час важких допитів, провід ОУН доручив йому в тюрмі проводити суд над товаришами, які пішли на співпрацю зі слідством.

3. "Акт проголошення Української Держави" писав на дошках за кілька годин до проголошення.

З початком влітку 1941 року радянсько-німецької війни націоналісти ставлять собі за ціль проголошення Української державності в Києві. У Львові, як першому звільненому від більшовиків великому місті й столиці Галичини, мали організувати тимчасовий уряд. На його керівника пропонували українського лікаря Мар'яна Панчишина. Останній погодився лише на посаду заступника. Степан Бандера перекладає ініціативу й відповідальність на Ярослава Стецька.

Останній очолює групу з 15 осіб, яка 30 червня на трофейному авто в'їжджає до Львова. Стецько відвідує Митрополита Шептицького. Отримує від нього благословення і рушає на площу Ринок.

"Присівши на якихсь дошках, я накреслив плян проголошення відновлення державности, хід думок моєї промови, текст Акту відновлення державности і тому подібне. Усе це діялося в поспіху, нотатки роблено олівцем на кусниках паперу. Це був воєнний, революційний час, недалеко Львова йшли бої", — згадує.

Через кілька годин "Акт проголошення Української Держави" урочисто зачитують в будинку товариства "Просвіта".

4. Навчав полонених концтабору конспірації.

Через дев'ять днів після проголошення "Акту" німці арештовують Бандеру та Стецька. Більшість воєнного часу вони проводять у концтаборі Заксенгаузен. Тут перебуває багато "важливих в'язнів" — від керівника польської Армії Крайової Стефана Ровецького до сина Йосипа Сталіна — Якова Джугашвілі. Лідерів ОУН утримують в спеціальній в'язниці на території табору — Целленбау. Арештанти називали її "бункер".

Стецько відмовився носити табірний одяг. За це два тижні його тримали в камері в самій білизні. Врешті-решт керівники гестапо дозволили в'язневі носити власний костюм.

"Мельниківець" Дмитро Андрієвський згадує, як отримав підпільну записку французькою мовою від англійця із сусідньої камери. Там була таємна азбука та поради з конспірації.

"Переглянувши азбуку, я побачив, що вона є багато досконаліша за ту, яку я вже придумав, — згадує Андрієвський. — З дальших розмов ви­явилося, що в моїй келії давніше сидів Стецько. То він навчив англійця вистукувати через стіну. Видно, що практика польських тюрем надається для німецьких, а українці мають під певним оглядом більший досвід за англійців".

5. Об'єднав проти більшовиків українців, грузинів і в'єтнамців.

— Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого мають зосереджуватися змагання інших поневолених народів, — заявляє Ярослав Стецько під час процесу 1936-го.

Через 10 років він створює міжнародну організацію — Антибільшовицький блок народів. Окрім українців, до неї входять представники албанців, білорусів, болгар, вірменів, грузинів, естонців, козаків, латвійців, литовців, словаків, туркменів, угорців, хорватів і чехів. Цей "націоналістичний інтернаціонал" зібрав достатньо політичних емігрантів "великого калібру". Словаків представляв колишній міністр внутрішніх і закордонних справ Фердинанд Дюрчанський, білорусів — президент Білоруської Центральної Ради Радослав Островський, грузинів — князь Ніко Накашидзе. У російськомовному виданні АБН для народів СРСР "Набат" працював чеченець Абдурахман Авторханов. Пізніше він став одним із найавторитетніших радянологів світу. Його праця "Технологія влади" вперше публікувалася саме в "Набаті".

АБН влаштовував масові заходи по всьому світу. Пізніше до нього навіть приєдналися вигнанці із соціалістичних Куби та В'єтнаму. Газета блоку "АБН-Корреспонденс" виходила німецькою, англійською та французькою мовами.

6. Майбутня дружина викрадала Стецька із ­лікарні. 1944 року лідерів українських націоналістів переводять із концтабору на режим "домашнього арешту". Стецько опиняється у лікарні в чеському містечку Штайнгофф. Колеги з ОУН організовують йому втечу. Автомобіль потрапляє під обстріл. Стецькові перебиває кулею ліву руку.

За оповідями, в групі, що викрадала Стецька з лікарні, була й підпільниця "Муха" — Ганна Музика. Стецько назве її "Славою". Після одруження Ганна Музика стане Славою Стецько й допомагатиме йому у всіх проектах і починаннях.

"Муха" — тоді ще рядова оунівка, що була "прикріплена" проводом Організації до слабкого в той час Стецька, була при ньому і в керованому ним АБН буквально всім в одній особі — від господині й секретарки до організаційного координатора всієї роботи АБН. І в цій ролі вона була зразком самовідданої працьовитості, яка викликала в мене до неї заслужену повагу", — згадує співробітник АБН Василь Гришко.

7. Вважав своїми союзниками генерала Франко і Чан Кайші.

У 1950-х гинуть лідери українських націоналістів — Роман Шухевич і Степан Бандера. На Великому зборі 1968 року Ярослава Стецька обирають головою ОУН. Очолюватиме її до своєї смерті — найдовше в історії організації.

Стецько називав себе "маклером без держави". Бо допомагав іншим державам і їхнім представникам у контактах із світовими лідерами, хоч його нація сама була позбавлена державності. Найнадійнішими союзниками вважав іспанського генерала Франсіско Франко і китайського президента у вигнанні Чан Кайші. Товаришував із Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй Джоном Гекетом. Під впливом Стецька той написав книжку "Третя світова війна". У ній змоделював ситуацію — націоналісти захопили керівництво КДБ, здійснили переворот і розвалили СРСР.

Прем'єр-міністр Туреччини Ісмет Іноні запросив Ярослава Стецька з офіційним візитом. Попри гучні протести радянських дипломатів, організував подорож Чорним морем — щоб той зміг побачити береги України. Під час тієї мандрівки Стецько набрав морської води, щоб потім вилити її на могилу Степана Бандери у Мюнхені.