Роман Півторак - заслужений працівник освіти, талановитий її менеджер, який на межі дев'яностих-двотисячних років зумів з найгіршого в нашій області профтехучилища зробити один з найкращих закладів освіти в Україні. Уже тоді він євроінтегрував його, адаптував до потреб виробництва і вимог вищої школи. Однак це лише одна з багатьох граней неперевершеної особистості Романа Євстаховича. Він ще й заслужений діяч культури і мистецтв України, один із творців козацького руху в нашій державі, історик-краєзнавець та літератор. До того ж Роман Півторак - відомий громадський діяч Тернопілля, який наприкінці 80-тих років минулого століття був серед лідерів антибільшовицького руху "Відозва 91-го", а також сподвижник і близький друг багатолітнього в'язня радянського режиму Степана Сапеляка до останніх днів його життя. Роман Півторак одним із перших у нашому краї ще задовго до Революції Гідності відкрито виступив проти антинародного режиму Віктора Януковича. Через це й став, чи не єдиним на Тернопіллі його політв'язнем. Тодішня влада, не зумівши в інший спосіб усмирити патріота, сфабрикувала проти нього так і недоведену псевдохабарну справу. Нинішні ж владці. які тоді були опозиціонерами, за логікою мали би підтримати Романа Євстаховича, який разом із своїми студентами брав активну участь у їхніх ж акціях протесту. Могли би щонайменше відбілити його світлу постать. На жаль, цього досі не сталося. Однак Роман Півторак виявився несхитним борцем за справедливість. Він виграв 23 судових засідань у нашій країні. А в день 60-річчя Романа Євстаховича Європейський суд з прав людини зобов'язав державу Україна відновити справедливість і законність стосовно скасування його кримінальної справи. Роман Півторак вважає, що у цьому йому допомогла віра в Бога, яка навернула його на свяченичу діяльність.
"Політичне замовлення - прибрати непокірного режиму Януковича Півторака"
-Романе Євстаховичу, чому тодішній президентський посадник Валентин Хоптян вирішив не лише усунути Вас із посади директора ВПУ №4, а й кинути за грати?
-Сталося це під час розгулу тиранії Януковича в лютому 2012 року. Півторак був єдиним на той час діючим керівником навчального закладу, хто відверто виступав проти антинародного режиму. Ще у вересні 2011 року поступила на рівні області команда від Хоптяна забрати Півторака з посади директора училища. Вважали мене, і в цьому мали рацію, непокірним, що працюю всупереч установкам тодішньої влади. Тому й вирішили прибрати в будь-який спосіб. Це не мої припущення, а достовірні дані з наради того ж Хоптяна із керівниками правоохоронних органів. Їм він сказав взяти "фас" на Півторака! За тих майже півроку, як згодом стало відомо із доповідей правоохоронців, вони не мали жодних підстав, щоб придертися до мене. Але посадник Януковича виявився настільки настирливим, що дав вказівку сфабрикувати докази в будь-який спосіб. Команда була - забрати Півторака і поставити на моє місце такого ж "яничара", як і сам Хоптян. Що, власне, і сталося.
-Як же сфабрикували кримінальну справу проти Вас? Наскільки мені відомо, навіть не було зафіксовано відбитків Ваших пальців на цих грошах?
-Я в очі не бачив ані того, хто нібито давав хабара, ані того, хто його передавав, ані самих підставних купюр в руках не тримав. Нічого не було зафіксовано, бо й ознак ніякого злочину не було. До того ж за 15 років керівництва закладом на Півторака могли навішати будь-що. Але цього до мого протистояння з антинародним режимом ніхто й не намагався робити. А я був принциповим та надзвичайно вимогливим і до учнів та студентів, і до працівників, і до самого себе керівником. Сам працював, як говориться, 24 години на добу і вимагав повної віддачі від підлеглих. Звісно, що були серед них і такі, яким це не подобалося. Але я не давав нікому підстав говорити, що, мовляв, Півторак, щось робить не так. І ніхто проти мене нічого подібного не коїв.
-Тобто це було суто політичне замовлення - прибрати непокірного владі керівника освітянського закладу?
-Безумовно, що це було політичним замовленням і реалізацією плану щодо переслідування Півторака як демократичного громадського діяча і непокірного керівника ВПУ №4. Мені інкримінували майже з десяток статей кримінального кодексу, за якими я, напевно, мав би давно би згнити в тюрмах. Жодної претензії нема й не буде. І не тому, що я так хочу, а тому що жодних правопорушень я не скоїв. Мені кримінальну справу плела ціла команда Хоптяна та апарати підконтрольних їй на той час правоохоронних органів. Тож доводилося розплутувати цей клубок майже шість років.
-Незважаючи на повалення режиму Януковича і перемогу Революції Гідності, активним учасником якої Ви та вся Ваша родина були, так звану кримінальну справу проти Вас в Україні досі не закрили?
-У Революції Гідності брала активну участь вся моя сім'я. А мій молодший син одразу після російського вторгнення пішов добровольцем захищати України. Тепер уже вдруге боронить нашу землю від ворога у зоні АТО. А щодо моєї сфабрикованої режимом Януковича справи, то вона тягнулася майже шість років. За цей час відбувся 21 суд. І всі вони виграні мною - жодних претензій з боку держави немає. Хоч у суспільстві побутує думка про продажність суддів і необ'єктивність судових процесів, є в цьому середовищі й порядні люди. Відрадно, що зараз відбувається реформування поліції і прокуратури, бо до Революції Гідності це були не правоохоронні структури, а злочинні групи, якими тоді керували тодішній голова ОДА Валентин Хоптян, його заступник Петро Гоч і на той час прокурор Тернополя Сергій Банах, який під час Революції Гідності був першим заступником обласного прокурора і прославився переслідуваннями учасників акцій протесту. А нині він є деканом юридичного факультету ТНЕУ. Це - злочинці і український народ дасть їм гідну оцінку. Сподіваюся, вони отримають те, на що заслужили.
"Усе мовчить, бо благоденствує…"
-Нині чимало з тих політичних діячів, яким Ви з ризиком для себе допомагали, досягнули серйозних владних вершин. Чому ж вони відцуралися від Романа Півторака?
-Це найбільш важке для мене питання і найбільш довгий шлях пошуку відповіді на нього. Чому мої побратими, сподвижники, друзі, взагалі - українці промовчали, проковтнули або пропустили повз себе звістку про мою біду? Вважаю, що відповідь на це запитання 150 років тому дав Тарас Григорович Шевченко, коли сказав: "Од молдаванина до фіна на всіх язиках усе мовчить, бо благоденствує…". Чимало із нас в таку хвилину думає: "А, може, мене це не стосується?". Наведу це на життєвому прикладі однієї людини, якого вважав своїм прекрасним товаришем, з яким у нас були і спільні погляди, і справи. А, коли мене кинули за грати і невдовзі випустили немов "на повідку", я побачив його поблизу драмтеатру. Хоч ми йшли одним тротуаром, він мовчки перейшов на інший бік вулиці. Поважна начебто людина й зараз у Тернополі, а зробила вигляд, що мене не побачила. А пізніше, коли йому вже не вдалося уникнути зустрічі, я запитав, у чому причина його поведінки. На що той, наголошую поважний чоловік, відповів: "Напевно, щось було!".
-"Диму без вогню не буває", а "моя хата з краю" - це одні з найгірших рис українського менталітету.
-На жаль, позиція багатьох наших співвітчизників, суть якої зводиться до вислову: "Мене не чіпають, я не чіпаю!". А наступне: "Напевно, щось таки було, раз правохоронці затримали!". Ми досі ще не подолали в собі раба і якщо в когось сталася біда, то нехай він собі сам дає раду, а то й згине. А, мене, може, мине? - це саме та позиція.
Дійсно, є мої давні знайомі і народні обранці, і високопосадовці Адмінстрації держави та Кабміну, ніби й досі привітні до мене і начебто й доброзичливі. Запитую: "Чому???". У відповіль чую: "Ну, що ти хотів. Ти ж попався на хабарі - це ж злочин!!!".
"Не міг навіть заробити собі на шмат хліба"
-Режим Януковича мільярдами доларів розкрадав державу, вивозив звідси тоннами золото. Минуло вже майже чотири роки і нікого за це не покарано. А підставленого аж до тюрми цими ж негідниками патріота навіть після перемоги Революції Гідності, ані влада, ані прокуратура не прагнули оправдати?
-Щодо мене склепали справу, зауважте, аж… на тисячу гривень. І всі тоді канали підхопили цю "сенсаційну" інформацію. Мені навіть інкримінували, що я заставляв дітей працювати. А вони за щастя вважали поїхати на практику в Одеську область на море - заробити собі грошей, і відпочити. Прагнули навіть піти на будови Тернополя, де набути собі фахового досвіду і заробити першу в житті юнака чи юнки зарплату. Від бажаючих батьків, щоб їхні діти навчалися у ВПУ №4, не було відбою. Згадую, приїхали до нас одні люди із Чорткова. Запитую: "Чому до нас, адже у вас є свої училища?". Відповідають: "А у вас тут дисципліна і порядок!". Навіть не те , що у закладі були належні як для навчання, так і побутові умови, а найголовніше - дисципліна! Це був критерій для родин, які хотіли, щоб їхні діти вчилися у нашому навчальному закладі. Підтвердженням цьому є те, що щороку до нас приходили 15-20 випускників із золотими медалями - після 11 класу і відповідно зі свідоцтави з відзнаками - після 9 класу.
-Роман Півторак як висококваліфікований педагог міг би вчити дітей. Вам не дали можливості навіть працювати рядовим учителем?
-Коли я повернувся з ув'язнення, то не міг не лише працювати за фахом, а й навіть заробити собі на шмат хліба. Управління освіти не дало мені можливості влаштуватися навіть звичайним учителем в будь-якій школі Тернополя чи області. І коли звернувся в міське управління освіти, мені запропонували вакансії на вибір - двірника чи сторожа. Ніхто не повернувся у мій бік, не підтримав, не допоміг.
Європейський суд зобов'язав відновити справедливість і законність стосовно Романа Півторака
-Але правда таки восторжествувала. І сталося це в день Вашого ювілею.
-Справді вийшло знаково - справедливість восторжествувала саме в день мого 60-річчя. Європейський суд з прав людини своєю ухвалою постановив: "щодо Півторака Романа Євстахійовича грубо порушено як українське законодавство, так і міжнародне". А ще - зобов'язав державу Україна відновити справедливість і законність стосовно скасування моєї кримінальної справи.
-Тобто тепер стосовно Вас не лише має бути скасована сфабрикована кримінальна справа, а Романа Півторака мають ще й поновити на роботі?
-Справедливість і верховенство права не лише щодо мене, а й усіх українців має панувати у державі. Рішення Європейського суду зобов'язані виконувати усі - від Президента країни до керівництва Тернополя і області. Тому питання мого поновлення на посаді директора ВПУ №4 ім. М.Паращука є принциповим для нашої правової держави. Проте не є актуальним для мене, оскільки я став духовною особою.
"Прийшов до розуміння, що маю йти свяченичою дорогою…"
-Що Вас привело до Бога і коли Ви зробили свій вибір на користь священичества?
-Зі мною завжди був Бог. Ще в ранньому дитинстві коліжанка моєї бабці пророкувала, що буду священиком. Я цим злегковажив, бо прагнув бути учителем. Цій професії, яка певною мірою подібна до свяченичої, віддав більшість свого життя. А коли був у тюрмі, опинившись сам на сам проти цілої системи, то згадав ці слова. І вирішив, що священицтво - моє призначення. Після ув'язнення у мене розвинулася важка форма цукрового діабету. Та зі мною завжди були Бог і православна церква. Отці Святотроїцького духовного центру на честь Данила Галицького і їхній настоятель отець Анатолій Зінкевич щодня молилися за мене і намагалися допомогти. Тож у тому числі й завдяки їм прийшов до розуміння, що маю йти іншою дорогою. Тому долучився до українського православ'я, ставши священиком Української автокефальної православної церкви.
-Яку нині вже як духовна особа Ви виконуєте священичу функцію?
-Улітку 2017 року архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман висвятив мене в диякони. Сан ієрея отримав з рук єпископа Ужгородського і Закарпатського Кирила. За той час я вже став протоієреєм. Нині служу разом із єпископом Ужгородським і Закарпатським Кирилом безпосередньо в храмі міста Ужгород. Окрім цього ще й виконую доручення щодо розбудови православної церкви в усіх регіонах країни.
Теги → особистості Тернопіь укрнет
