У вересні наш видатний земляк Богдан-Роман Хаварівський мав би відзначити свій 68-ий День народження, однак не дожив до цього житт'євого рубежу лише дещо більше місяця. У вересні виповнилось 40 днів як він передчасно пішов до Бога. Його ім'я відоме не тільки на Тернопільщині, не тільки в Україні, а й у світі. Це - історик, поет, краєзнавець, архівознавець, громадсько-політичний діяч. Про нього написано багато. Я познайомився з ним у Тернополі в другій половині 1988 р. в нашій обласній організації Спілки письменників України, де збиралась патріотично налаштована інтелігенція нашого краю. Найактуальнішим питанням наших зібрань було тоді надання в УРСР українській мові державного статусу. Ми збирали підписи людей, в поїздах перевозили пакети до Києва в Спілку письменників України. Б. Хаварівський був одним з ініціаторів такої праці, одним із сподвижників створення в Тернополі Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. У результаті він став одним із співзасновником нашої обласної організації цього товариства у грудні 1988 р. А під
тиском патріотично налаштованої української інтелігенції, громадкості Верховна рада УРСР, яку очолювала В. Шевченко,змушена була прийняти у 1989 р. "Закон про мови", в якому українська мова набу-
ла статусу державної. Тоді в 1989 р. Б. Хаварівський став членом правління обласної "Просвіти" та був обраний головою правління обласної Асоціації українських словесників. Б. Хаварівський брав активну участь у створенні на Тернопільщині "Меморіалу", правда не того, що був до того створений обкомівцями та прокомністичною інтелігенцією, званий в народі як "Меморіал-1", а альтернативно налаштованого до нього відомого в народі як "Меморіал-2". Саме цей "Меморіал" почав свою роботу з упорядкування, освячення могил Січових стрільців та могил жертв комуністичних репресій. Я спілкувався з ним як з однодумцем під час роботи в нашому педінституті - з 1990 р. він погодинно працював там викладачем історії. Він був одним з ініціаторів того, щоб у 1990 р. вступний іспит з історії КПРС був замінений на іспит з історії України. На жаль, нам тоді нам не вдалось цього добитися. Без перебільшення скажу, що серед викладачів історії в цьому вузі тільки він та Олег Полянський тоді викладали історію СРСР з об'єктивних позицій відкривали студентам правдиві сторінки історії України. Він також був одним з ініціаторів ство-
рення в педінституті кафедри історії України та перейменування нашого педінституту з імені Я. Галана на ім'я відомого українського вченого, фольклориста В. Гнатюка. Проукраїнським налаштованим викладачам інституту вдалось цього добитись лише після 1997 р.
Після виборів до ВР та до місцевих органів влади у березні 1990 р., патріотично налаштована інтелігенція нашого краю, депутати-рухівці нашої обласної ради рекомендували призначити Б. Хаварівського на посаду начальника обласного управління освіти. Скажу, що ініціатором того був я, вже як депутат Верховної Ради УРСР. Нам вдалося це зробити. Тоді під тиском депутатів-демократів облради, нас, депутатів ВР від Тернопільщини, громадкості області і міста наша облрада таке рішення ухвалила і з 1990 по 1992 рр. Б.Хаварівський на такій посаді працював. Тоді він проводив велику кадрову реформу - на місце прокомуністично налаштованих керівників районних відділів освіти, директорів шкіл, було призначено педагогів-патріотів. За часи перебування на цій посаді він ще зробив дуже велику справу - розробив Концепцію національної школи та національно-патріотичного виховання в освітніх закладах нашої об-
ласті та добився прийняття цієї Концепції і втілення її в життя.
З 1992 по 2010 рр., тобто 18 років Б.Хаварівський був директором нашого облдержархіву. Там він започаткував створення особистих фондів вчених, письменників, митців, громадсько-політичних вихідців з нашого краю. До Дня Незалежності він завжди робив виставку документів компартійного архіву нашої області, з яких оглядачі дізнались багато цікавого з історії нашого краю.
Ми співпрацювали з ним і як депутати нашої облради 1994-998 рр., часто він приїзжав на Зборівщину, коли там я був головою райради і РДА. Приїзжав, коли проводили освячення могил і пам'ятників героям ОУН-УПА, на свято стрілецької пісні, яке ми щоосені проводили в с. Розгадів, на відкриття меморіальних пам'ятних дошок нашим видатним землякам.
У 2010 р. вже за президенства В. Януковича місцеві "дітки Януковича" його, як патріота, з посади директора облдержархіву звільнили. Знаю, а він мені не раз розповідав, що дуже болісну переніс це звільнення, що і позначилось на його здоров'ї. Це була однією з причин, що він передчасно помер.
У 2003 р. Б. Хаварівський очолив обласний "Меморіал" і працював до останнього дня. Я дуже часто заходив до нього. Ми багато розмовляли про те, що робиться в Україні, нашому краї. Щорічно у кінці червня він організовував походи громадян від нашої Катедри до Микулинецького цвинтаря, де проводились панахиди і траурні віче на могилі жертв комуністичного режиму, а 1 листопада на могилах Січових Стрільців. На такі заходи ми їздили по всьому нашому краю.
Не раз разом їздили до Києва, де зустрічались з головою Всеукраїнського "Меморіалу" Лесем Танюком. Не раз з ним зустрічались і у Тернополі в обласному "Меморіалі". Також завдяки Б. Хаварівському в офісі "Меморіалу" крім портретів Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка є і портрети письменників, митців, краєзнавців, громадсько-політичних діячів вихідців нашого краю.
Ми з Б. Хаварівським входили до складу правління обласного керівництва "Конгресу української інтелігенції, де плідно співпрацювали. За свої діяння він заслужено отримав звання "Заслужений працівник культури України (2008 р.) і став лауреатом всеукраїнських літературно-мистецьких премій імені І.Блажкевич та Братів Лепких. Вже після цього він був обраний головою організаційного комітету
з присудження Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Лепких.
Про архіви Б. Хаварівський писав так: "Архів - пам'ять народу, глибоке коріння його історії. Тут зберігаються документи - непідкупні свідки минулої сучасності". На жаль, передчасно відійшов він від нас унебесний архів. Для України, а особливо для нашого краю це величезна втрата. Усе своє життя він присвятив Україні, нашому краю, національно-патріотичному руху. Його життєвий шлях, праця, творчість,
громадсько-політична діяльність вже увійшла в історії України, в історію нашого краю і сторінки з неї ніколи не будуть викреслені є і будуть хорошою школою для нашого молодшого покоління.
Володимир КОЛІНЕЦЬ,
член НСЖУ.
На фото: нардеп І скликання В. Колінець, голова міського "Меморіалу", депутат міськради С. Півторак разом з Б. Хаварівським.
