Минуло сорок днів як між нами уже немає Заслуженого журналіста України, публіциста, редактора Миколи Ротмана, через місяць йому мало б виповнитися 62. На превеликий жаль, після короткотривалої хвороби, що прогресувала, 18 березня Микола Якович завершив свій земний шлях. Журналістська спільнота втратила доброго порадника, чесну й порядну людину, організатора, голову Тернопільської обласної організації Спілки журналістів України, яку він очолював з 2002 року.
Микола Якович народився 30 травня 1954 року в селі Велика Клітна, Красилівського району, Хмельницької області у сільській українській патріотичній сім'ї. У 1979 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім.. Івана Франка.
У студентські роки захоплювався східними єдиноборствами, був переможцем і призером багатьох всеукраїнських турнірів, майстром спорту України з карате, спорт організатором факультету журналістики.
Свій творчий шлях Микола Ротман розпочав на посаді відповідального секретаря хмельницької молодіжної газети " Корчагінець". З 1985 року пов'язав журналістську стезю з Тернополем. У редакції обласної газети "Вільне життя" пройшов щлях від заступника відповідального секретаря до заступника цього популярного періодичного видання. Деякий час працював в колективі редакції газети "Селянська доля". Найплідніші роки журналістики Миколи Яковича припадають на час , коли він був заступником, а згодом редактором однієї з перших в Україні обласних демократичних газет "Свобода". Саме у цьому виданні, за словами ветерана тернопільської журналістики Григорія Грещука, знаний у нашому краї та в державі масмедійник Микола Ротман ще й сповна проявив себе як талановитий керівник засобу масової інформації: "Він у першу чергу був патріотом України і улюбленої справи. Мав не лише талант до творчості, а й до управління редакцією. Гармонійне поєднання цих рис сприяло успішній діяльності редакції газети "Свобода". У другій половині 90-их видання, засновниками якого були Тернопільські облрада та облдержадміністрація, за популярністю серед читачів навіть випереджало комерційні видання, у тому числі й "Вільне життя".
Цей колектив здібний журналіст, організатор газетної справи очолював з 1995 по 2005 рр. Саме він відродив у виданні мережу власних кореспондентів у районах, організовував конкурси професійної майстерності.
За його редакторства у колективі працювали відомі журналісти, а у видання дописували активні громадські кореспонденти. Багаторічний творчий сподвижник покійного Богдан Новосядлий вважає, що М.Ротман був чудовим масмедійним керівником і загалом доброю людиною:
"Усе, що можна про нього говорити, тільки прекрасні речі. Ми з ним разом неодноразово бувалив Києві, часто їздили по нашій області, робили різні тематичні сторінки про Тернопільщину. І все, що про нього можна сказати, тільки найкращі слова. Це була винятково добра людина. Хай йому земля буде пухом".
У 2005 році він заснував та очолив незалежну газету " Четверта влада". Три рази поспіль журналісти обирали Миколу Яковича головою обласної організації Національної спілки журналістів України. Був нагороджений у 2006 році Почесною грамотою НСЖУ "Золота медаль української журналістики", обласною премією ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності. Написав низку книг на краєзнавчу тематику.
Як стверджує творчий побратим Миколи Яковича, відповідальний секретар газети "Свобода" Василь Томин, він творив добро, і пам'ять про Ротмана залишиться у наших серцях, і в серцях тих, кому він передав свої знання , багатий життєвий досвід і мудрість: "Ми в колі друзів, колишніх співробітників, спілчан згадували і ніхто не міг пригадати хоч один маленький епізод, коли він був злим або мстивим, непорядним або грубим... Хто знав Миколу Яковича, помоліться за його душу".
Людиною з великої літери, якій притаманна любов охарактеризував Миколу Ротмана член НСЖУ, директор видавництва рада Віктор Уніят: "Він любив людей з дивовижно розкритою настіж щирою душою. Маючи чуйне серце, завжди переймався чужими проблемами, а про власні практично ніколи не згадував. Пана Миколу всі любили за вроджену делікатність, веселу, щиру вдачу, тому часто приходили у Тернопільську обласну організацію НСЖУ і він завжди був радий гостям. Планували влітку виїхати на рибалку… Не судилося. Відійшов п. Микола у Вічність. На жаль, уже ніколи у вихідні не почую у слухавці його голосу: "Ви на роботі? Ще не обідали?"... , або "Ви ще на роботі? Додомцю ще не йдете?"... Уже разом більше ніколи не підемо, через парк "додомцю"…
Нині в глибокому смутку і скорботі його мама Віра Макарівна, сестра Антоніна, син Олександр, який продовжує журналістську справу батька, дочка Надія. Висловлюємо їм свої щирі співчуття. Лебединим пухом хай буде Миколі Ротману земля, а душі-вічний спокій і наша пам'ять.
Ярослав БАЧИНСЬКИЙ,
член НСЖУ.
