В нашій країні якось не прийнято звертатися за допомогою до психолога. Та що там за допомогою - навіть просто за порадою чи консультацією! Ми все самі, все самі. І це правильно - але лише до тих пір, поки ми не стикаємося з проблемами, з якими вже не в змозі справитися самостійно. Але так ми чинимо не тільки в психології, в усьому - до терапевта чи стоматолога ми теж йдемо тільки тоді, коли іншого виходу вже немає.
До того ж, ще з радянських часів, де професії психолога практично не існувало (а тому їх плутали чи то з вчителями, чи то з психіатрами) в нас залишилося якесь упередження до людей цієї професії. Страх здатися не таким як всі - слабким і немічним, боязнь виявитися психічно хворим або ж відторгнутим суспільством. А солдати, та й просто справжні мужчини, не такі ж, правда?
Правда! Але й психологи (чи психотерапевти, психотерапія - це наступний крок в розвитку психології) теж не такі, як ми колись про них думали. Вони не ставлять діагнозів, не відправляють нікого насильно в лікарню, нікого не повчають і ніколи не нав'язують людині своїх уявлень про те, що добре, а що погано.
Насправді їхнє завдання в іншому - прийняти людину такою, якою вона її, зрозуміти її стан і її переживання. А іноді - просто побути поруч, що теж нерідко буває надзвичайно важливим. А ще вони бачать своє призначення в тому, щоб виступити в ролі того дзеркала, яке дозволяє нам глянути на себе зі сторони, щоб краще зрозуміти самих себе.
Також вони можуть стати тим свідком нашого життя, якому можна щиро розказати про те, що ми не наважуємося розказати своїм рідним (і часто не безпідставно - особливо тоді, коли мова йде про щось важке і неприємне, що нам довелося пережити).
Це теж немало - не кожен здатний побути поруч з людиною, яка пройшла через якісь надважкі випробування, пов'язані з загрозою для її особистого життя, життя її рідних чи друзів.
Адже більшість з нас інстинктивно уникають всього важкою і неприємного для себе. А людина, яка проходить через подібні випробування, може відрізнятися від людей, які всього цього не пережили і тому зі сторони дійсно здаватися дещо "важкою" і неприємною.
Підвищена тривожність, безпричинні перепади настрою, часті напади депресії і суму, пов'язані з тугою за загиблими друзями, порушення сну та розлади адаптації - нездатність повернутися до мирного життя. Через все це часто з'являється підвищена дратівливість, нерозуміння того, що відбувається в "мирному" житті, гіпертрофоване почуття справедливості.
Але не треба лякатися - всі ці симптоми не є ознаками психічного захворювання. Психотерапевти кажуть - це нормальна реакція людини на ті ненормальні обставини, в яких їй довелося побувати. І цього тепер вже не можна просто так забути, бо в цих спогадах зберігається щось надзвичайно цінне для людини, без чого вона просто не уявляє собі свого подальшого життя.
Але й носити все це в собі теж несила. Безвихідь? Ні! Вихід тут є - в тому, щоб переосмислити цей важкий досвід таким чином, щоб він відправився у підсвідомість вже не у вигляді витіснених спогадів, які все-одно будуть прориватися назад яскравими спалахами ("флеш-беками") - у снах чи при будь-якій іншій зручній нагоді. А щоб увібрати його туди частиною нашої біографії - у вигляді того, що з нами вже сталося і що ми тепер просто приймаємо як даність.
Саме тоді, коли відбувається подібне автобіографічне опрацювання досвіду, ми переосмислюємо все, що сталося. І тому тепер вже спокійно можемо жити далі. Ось саме на це й спрямовані основні зусилля психолога в роботі з тими людьми, яким довелося прийти через подібні надважкі випробування.
Так що не треба нас боятися - тут ми здебільшого або модератори, або спостерігачі - свідки чужого досвіду, які, проте, можуть підказати, куди Вам рухатися далі. Тож коли є така потреба - просто поспілкуватися з кимось, хто здатний прийняти і розділити Ваш досвід, яким би він не був, звертайтеся!
Робота психолога не завжди весела та легка, іноді вона й справді важка і глибока, але завжди після того стає легше. З'являються нові цілі і перспективи - навіть там, де, здавалося би, все вже давно незворотньо втрачено.
Тож не залишайтеся на самоті - приходьте! І коли є причина для звернення, і тоді, коли її немає. І поодинці, і групами. Адже ідея групової терапії, коли люди з однаковими проблемами, ділячись своїми переживаннями, допомагають один одному, виникла одразу після Другої Світової війни, коли Європа стикнулася з тими ж негараздами, через які ми проходимо зараз.
Тож фахівці-психологи Тернопільського осередку Української Спілки психотерапевтів запрошують колишніх воїнів АТО на групові заняття, які відбуваються кожної другої середи (18 березня, 01 квітня, 15 квітня - і так далі) о 18-тій годині в приміщенні Благодійного фонду "Карітас" за адресою м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 1 (як іти від "рогатки" до "горбатого мосту").
Тривалість групи - півтори години. Учасники сидять на стільцях, розставлених по кругу, з одним чи двома ведучими, головне завдання яких - слідкувати за дотриманням двох основних правил: правила конфіденційності - ніщо, сказане на групі іншим учасником групи, не має бути винесеним за її межі, і правилом не оцінювати інших учасників групи - наскільки правильно чи неправильно вони думають чи діють.
Таким чином створюється таке собі "безпечне середовище", де кожен може говорити (або й мовчати - хто як хоче) про щось, чого не може сказати в своїй сім'ї, своїм рідним і близьким. Наприклад про побачене чи пережите на фронті.
Також можна звертатися до нас і в індивідуальному порядку - список наших спеціалістів, готових надавати психологічну волонтерську допомогу, можна знайти на сайті "Психологи-Волонтери Тернополя". Там же ми регулярно інформуємо про всі наші заходи.
А запитання нам, якщо у когось виникне така потреба, можна задавати у відкритій групі з такою ж назвою у Фейсбуку. Тож не залишаєтеся на самоті з Вашими переживаннями і з Вашим унікальним досвідом. Дзвоніть, приходьте, звертайтеся. Це не страшно!
Наступна група для вояків АТО відбудеться вже в цю середу, 18 березня у "Карітасі", на 18-ту годину. Вхід вільний і безкоштовний. Єдина вимога - обов'язкове дотримання кількох нескладних і цілком зрозумілих правил, основні з яких вже були згадані вище і повністю про які можна почитати на нашому сайті. Тож приходьте, ми вас чекаємо!
Також ми проводимо групи для переселенців (теж у Карітасі, о 18-тій, в ті середи, коли там немає груп для воїнів АТО - 25 березня, 8 і 22 квітня - і так далі) та Балінт-групи для профілактики емоційного вигорання у самих психологів. Плануються також групи для членів родин воїнів АТО, тож слідкуйте за нашими подальшими оголошеннями!
Телефони для довідок: 067-88-054-64 (Ігор Лубківський, психолог, ведучий груп), 097-168-00-92 (Галина Гураль, психолог "Карітасу"). Також всю необхідну Вам інформацію можна побачити у розділі "Новин" нашого сайту.
З повагою, психологи і психотерапевти Тернопільського осередку Української спілки психотерапевтів! До зустрічі!
Ігор Лубківський,
психолог, групаналітик,
член Української спілки психотерапевтів
Теги → АТО прес-реліз психологія Тернопіль укрнет