Поряд із сумнівним брендом "файне місто" та пивом "Опілля", головною візитівкою Тернополя є, безсумнівно, озеро, офіційно — "став". Прогулянковий катер, фонтани, рибалка, пиво… — все смакує ліпше на його берегах. Та чи всі знають, що водойма майже ровесниця міста? І ще: то озеро чи став(ок)? І як він виглядав на початку існування міста і, скажімо, 100 років тому?
Передісторія
Наприкінці XV століття риба з Чорного моря стала недоступною через захоплення цих земель турками і татарами. Це примусило підприємливу шляхту створювати стави для розведення риби. Тому й уродженець та власник Баворова Вацлав Баворовський, що володів і королівським селом Петриковом, звернув увагу на придатність цих земель для годівлі риби. Вже 31 січня 1525 року він домігся від короля в довічний дар обидва береги річки Серет у Петрикові і також обидва береги в Пронятині для влаштування ставу. Та чомусь Баворовський не скористався з цього дарунка.
Тоді ж цей закуток уподобав собі й Іоанн з Тарнова (Ян Тарновський), який у квітні 1540 року отримав дозвіл короля Зиґмунта І Старого на заснування укріпленого поселення Тарнополє (Тернопіль) на другому боці Серету. Маючи посади коронного гетьмана, руського воєводи і краківського каштеляна, Ян Тарновський ще за тиждень отримав у довічне володіння для себе й свого старшого сина села Глибочок, Цебрів, Озерну і Сервіри (Сировари).
Та майже одразу за ці села виникла суперечка між Тарновським і впливовим Анджеєм Ґуркою. Виданий у цій справі 26 травня 1543 року королівський присуд не був на користь засновника Тарнополя. Для компенсації Янові Тарновському король наказав 6 лютого 1545 року, щоб його секретар Вацлав Баворовський відступив йому отримані в 1525 році береги Серету задля влаштування на цьому місці ставу. За це Баворовський отримав кілька сіл на Скалатщині. Ймовірно, Баворовський поступився Тарновському і самим Петриковом, а брати Чистилівські — Кутківцями й Пронятином. Уже 26 серпня 1547 року Ян Тарновський з сином отримав від короля ці села в довічну власність. Так Іоанн з Тарнова стає власником усіх маєтків навколо Тарнополя.
Реалізація
Вже 16 травня 1548 року граф Іоанн домігся від короля дозволу на утворення ставу між берегами Серету біля села Кутківці, тобто на місці, де став розташований і зараз. Тарновський як коронний гетьман розумів і військово-оборонні переваги водойми. Однак води ставу не зуміли обступити мури міста довкола так, аби цілком убезпечити його перед нападами ворога. Та величезна водойма відіграла ще більшу господарську роль. А може це й було її головним призначенням? На той час стави були прибутковою справою, і, приміром, заможні львівські міщани, орендували їх по всій Галичині.
Як саме копали став? Звісно, це не був сам Ян Тарновський, як зображено на жартівливій ілюстрації. Це робили тодішні міщани. І вони також користалися з матеріальних переваг ставу.
Було насипано високу й широку греблю, по якій пролягала дорога на підміське Загребелля. Внаслідок рівень води піднявся на три метри вище нижнього річища Серету. Надлишок води спливав чотирма шлюзами. Тернопільський став майже одразу отримав важливе господарське значення. За інвентарним описом міста 1672 року, на ньому було чотири млини, які давали значні прибутки місту. Протягом століть водойма постачала чималу кількість риби. Раз на рік воду ставу спускали. Водойма була в кілька разів більшою від сучасного Тернопільського ставу — на північ вона тяглася на 11 км, до теперішнього Івачівського ставу. Фактично це була суцільна система ставів, відділена греблями. Ці частини міщани орендували у власників міста. Догляд за ставом був обов'язком міщан.
Занепад і Підзамче
Однак став зазнав також занепаду. Під час найдошкульнішого нападу турків 1675 року місто було взяте: спалено замок, поруйновано його деякі укріплення і спущено воду зі ставу. До середини ХХ ст. водойма тільки занепадала — замулилась і заросла, знизився рівень води. Все ж, ще на початку ХХ сторіччя відомий тернопільський підприємець Володимир Трач орендував став для розведення риби і навіть примудрявся експортувати рибу до Львова, Кракова та Варшави. Тут водилися щуки, лини, окуні, коропи, карасі, лящі, плотва, коблі та пічкурі.
Особливо занедбаним став був у період між двома світовими війнами. По берегах він був зарослий рогозою й очеретом. Очерет зрізали для господарських потреб, узимку набирали лід для тодішніх "льодовень". А ще катались на ковзанах і грали в хокей.
У той час між теперішніми Єлисями і Надставною церквою існувала дільниця міста - Підзамче, з лабіринтами вуличок, мансардами, пивницями, сходами. Тут були і притони, і лупанарі, промишляли темні "типи". Після війни став уже виглядав як річка, в долині якої вирощували огірки, капусту, помідори.
До озера-моря
Відродження ставу почалося у 1950-х роках. Було влаштовано парк ім.
Т. Шевченка, де в 1951-1952 роках висаджено 10450 дерев і 5400 кущів. 26 квітня 1956 року виконком Тернопільської обласної ради вирішив підпорядкувати водойми області місцевій владі. На озері працював земочисний снаряд, який поглибив водойму, а родючий намул вивезено на територію майбутнього гідропарку. Завдяки реконструкції ставу піднявся рівень води, а за площею водойма збільшилась до 400 гектарів. Для зміцнення берега понад ставом використали 2500 квадратних метрів облицювального каменю. Відтоді став називався Тернопільським озером, а в путівниках навіть "Тернопільським морем". Тут від 1960-х років відбувалися українські, всесоюзні і міжнародні змагання з греблі, вітрильного і водномоторного спорту. На ставі було шість причалів. Ходили три катери, була човнова станція.
То озеро чи нє?
Назва "став", на думку багатьох, відгонить певною провінційністю. До того ж наш "ставочок" явно завеликий за найбільше ставище, і тому не може мати такого "гордого" статусу. Найбільш підпадає під визначення типу водойми водосховище. Однак наше водосховище малувате. Озеро водойма формально через факт штучного походження. Та хіба понад 470-річня давність не дає нам право вважати наше море-океан бодай озером. Хіба нє?
Теги → Історія тернопільського озера тернопільське озеро Тернопільський став
