Павло Алепський, сирійський священик, що у XVII столітті подорожував Україною, зауважував, що в порівнянні з Європою до жінок тут ставляться з більшою шаною і саме вони часто бувають справжніми господарями дому. Історично складалося так, що проблема утисків жінок в Україні ніколи не стояла так гостро, як у Франції чи Німеччині, а з приходом СРСР та його доволі прогресивних гендерних законів ця проблема відпала як така.
Проте з плином часу змінюється і поняття норми: якщо у XVII столітті було достатньо пошани до жінок, щоб стати прикладом для інших країн, то у ХХІ столітті цього явно недостатньо. Сьогодні Україна займає останнє місце в Європі по кількості жінок у парламенті, ще недавно в українському уряді жінок не було взагалі, а президент країни дозволяє собі на міжнародних зустрічах кидати сексистські жарти про те, як добре на вулицях Києва, коли там починають роздягатися жінки. З точки зору європейських гендерних стандартів це виглядає однозначною дикістю.
Показовою є статистика: жінки складають 78% від загальної кількості державних службовців, але вже серед держслужбовців найвищої категорії кількість жінок скочується до жалюгідних 10%. Якщо на рівні сільських рад кількість депутатів-жінок сягає 50%, то в міських радах їх вже не більше 28%, районних - 23%, обласних - 12%, у Верховній раді України - 9%. І це при тому, щ 9% жінок ВР вносять більше 30% усіх законопроектів.
В світовому рейтингу рівності прав і свобод жінок та чоловіків Україна займає 64 місце зі 135 країн, при цьому за критерієм доступу жінок до участі в політичному житті та прийняття політичних рішень - лише 119 місце.
Не кращою є ситуація у сфері працевлаштування та кар'єрного просування жінок. Заробітна плата жінок в середньому складає 70% від зарплат чоловіків, а періодичність їх підвищення кваліфікації в середньому по країні на 7 років вища, ніж у чоловіків (20 проти 13). І хоча вищою та середньою фаховою освітою в Україні володіє значно більше жінок, аніж чоловіків, лише 20% керівних посад обіймають жінки.
При цьому українське суспільство назагал морально-зріле до створення рівних умов для жінок та чоловіків. Наприклад, опитування Національного Демократичного Інституту засвідчує попит рядових громадян на жінок-управлінців - більшість опитаних висловили думку, що кількість жінок, що обіймають високі посади, є недостатньою.
Сприяти зміні ситуації та задоволенню громадського попиту на жінок-управлінців мала би державна гендерна політика, проте сьогодні вона носить радше декларативний характер. Хоча де-юре в країні діють усі міжнародні норми рівності жінок та чоловіків, де-факто серед керівництва країни продовжують панувати патріархальні настрої, а виконання гендерної політики в регіонах продовжує провисати в чиновницьких коридорах та кабінетах. І забезпечення доступу жінок до владних посад - це тільки вершина айсбергу під назвою "неефективність української гендерної політики".
В умовах згаданих вже пануючих патріархальних настроїв, слаборозвинутого громадянського суспільства та кризовій економічній ситуації, серед жінок процвітають такі проблеми як домашнє насильство, проституція, торгівля жінками, сексуальні зазіхання на робочому місці (більше половини опитаних жінок зізналися, що зазнавали колись домагань на роботі). Всьому цьому могла би зарадити послідовна державна політика у цій сфері, але сьогодні українська влада фактично самоусунулась від реального контролю за виконанням своїх же гендерних програм.
На скільки державний механізм спроможний вирішувати нагальні питання впровадження гендерної політики будуть оцінювати регіональні представники Центру політичних студій та аналітики протягом чотирьох місяців. Робота в областях відбувається на повну потужність. Головним проблемним аспектом, що знаходиться в епіцентрі цих питань - непослідовна адміністративна реформа.
Проект* "Проведення громадського функціональногообстеження місцевих органів влади для підвищення ефективності державної гендерноїполітики" має на меті дослідити інституційну спроможність місцевих органів влади впроваджувати державні реформи, зокрема в сфері гендерної політики. В чому саме проявляється суть проблеми, а також, яким чином проект Центру політичних студій та аналітики може зарадити в цій справі читайте у наступних двох статтях циклу, що з'являться протягом наступних двох тижнів.
Теги → гендерна рівність статті Україна
