Без пива нема дива: штрихи до історії пивоваріння в місті Те

27 Сер 2019 / 15:39 | Автор: Володимир Окаринський | Переглядів: 2087

beer1

"Родзинка" номер 2 Тернополя — пиво "Опілля". Хоч остатнім часом правду брешуть, що воно спаскудилося (на щастя, Микулинці близько). Але це неточно. Та то, шо в Тернополі любили і люблять пити пиво, - не заперечиш. Є й вулиця Броварна (поруч — Наливайка).

Пивзавод ВАТ "Опілля" — популярне місце, де можна придбати свіжозвареного "корифана" або "фірмача", розташований на місці, де була пивоварня з 1851 року. Відтоді це злачне (ячмінно-пшеничне) місце популярне. Та насамперед з'ясуймо початки пивоваріння в Тернополі і від гальби до гальби перейдем його основні віхи.

Від заснування

Укріплене поселення Тарнополє уже 1548 року здобуло від короля міське (німецьке) право. У 1550 році засновник і власник граф Іоанн Тарновський надав Тарнополю магдебурзьке право самоврядування, яке суттєво розширювало права і привілеї міста і його обивателів-городян (до речі, звідси пішли "громадяни" - за тодішньою термінологією "горожани"). Серед привілеїв було й право міщан варити пиво для власних потреб (тобто не на продаж). Але була пивоварня у власника міста біля замку, і міщани могли всього за чотири гроші зварити пиво для себе у броварні власника.

Отже, пиво в Тарнополі варили відтоді, як він став містом - принаймні від 1550 року. Головними споживачами пива були якраз ремісники, рільники і вояки. Заможні купці і шляхта також попивали вино, але не дуже на ньому розумілися (для шляхтича-сармата все вино було "мальвазією"). Натомість пиво пили всі. В денний раціон німецького ландскехта XVII ст. офіційно входило, крім іншого, майже дві з половиною літри пива. На реалістичних картинах XVI-XVII ст. люди виглядають вельми дорідними. Однією з причин була неабияка популярність поживної страви пивного супу - основної щоденної страви до того, як до Европи завезли картоплю. Зупу вживали на снідання по всій Европі. Німецький історик-антрополог Вольфганг Шивельбуш так описав приготування (за німецькими рецептами ХІХ ст.): "Увілляти пиво до риночки і розігріти на вогні; тоді розбити в інший горщик декілька яєць, докласти шматок масла до гарячого пива, домішати невеличку кількість холодного пива, щоб остудити суміш, відтак вилити її на яйця, трохи посолити і відтак збити все разом, щоб запобігти зсіданню. Після цього покраяти булку, білий хліб чи якийсь інший добрий хліб і залляти його супом. За бажання можна посолодити цукром".

Попри певну модернізацію середньовічної рецепти, уявлення все ж отримати можна. Тим-то судження "Пиво - другий хліб" є зовсім не пустопорожнім.

За Речі Посполитої

Інвентар міста 1672 року потверджує, що в тогочасному Тарнополі вже варили пиво і влаштовували броварні. А серед міщан офіційно існувала професія пивовар. Від кожної броварні (бровару) власник сплачував податку 6 грошів, стільки ж і від солодовні. У місті на той час існували: броварні Полянчина, Берків, Новицького, єврея Лейби, Нестайчишина - отже, п'ять; а також чотири солодовні - Новицького, Нестайчишина, єврея Мося та Федора Дівочки. Отже, Новицький і Нестайчишин мали і бровар, і солодовню. На вулиці Довгій великі доми мали пивовари Хома і Куцко. Ця вулиця була одним з більших скупчень домів власників броварень чи солодовень.

Частина броварень продовжувала існувати для власного вжитку. У вищеназваному описі числяться: броварний пляц Романішина, солодовня Федора Дівочки, куплена в Турика, колишня пивоварня, а тепер пляц Обудзіковський, пляц Миколая Максимика (там збудував бровар), солодовня жида Мося, бровар жида Лейби ринкового, пляц Мондельовський, де була солодовня, бровар Івана Новицького (там і його солодовня), бровар Берка, тарого орендаря, бровариний пляц Яна Венгриновича без будинку, бровар Пала Полянки зі всім, броварний пляц жида Шмуеля.

Духовне пиво

В інвентарі Тарнополя згадано й те, що тут раніше існувала солодовня попа-намісника. Отже, духовні особи теж, як і на заході Европи, броварювали. Серед підданих, які належали фарному костьолові Тарнополя, значиться власник пляцу Яцько Пивовар. Наприкінці XVIII століття, коли Потоцькі збудували за проєктом Августа Мошинського домініканський костел із монастирем (1770-ті роки), отці-домінікани отримали право варити пиво. Однак, вочевидь, ним не скористалися.

Бабця Австрія, мама Провалиха

Хоч за бабці Австрії поширився звичай уживання кави як товариського напою, однак пиво аж ніяк не було витіснене. Натомість пивоваріння було поставлене на промислову основу. Та все одно воно програвало горілці. Близько 1880 року на землях, які зараз є Тернопільщиною, було понад 100 гуралень. Натомість броварень - лише 19. За рік вони варили 50 тис. гектолітрів пива, натомість спирту вироблено понад 6 млн гектолітрів.

У вільному королівському місті Тарнополі, центрі повіту, вигідним місцем для броварні стало урочище Провалиха на межі між Заруддям (ближній Новий Світ) і передмістям Білою (польською Przywalicha). Тут, в яру, де потічки впадали в став, у 1851 р. споруджено броварню "Провалиха".

Як стверджує тернополезнавець Сергій Ткачов, засновницею броварні була Сара Рот. У 1880 р. броварнею керував уже Самсон Ґольдберг, а на рубежі століть нею володіла Амалія Ґольдберг.

На Крайовій виставці 1884 року в Тарнополі броварня отримала похвальний лист від комітету виставки. Згодом у місті почали діяти так звані "розливні", зокрема, розливали знамените пиво "окочім". Що ми знаємо про династію Ґольдбергів, крім того що то тарнопольські жиди, і що ймовірно один з них Шмуель Лейб (1807-1846) був видатним ученим-просвітником середовища Йосефа Перля?

За Польщі

Після пані Амалії неї аж до 1920 року власником бровару "Пшиваліха" був Герш Ґольдберг, а згодом колишній директор Юліуш Баар, а в 30-х ще кілька людей - Кірхнер і Блюменфельд.

А в 1939 році прийшли більшовики і все забрали. Але директором спершу залишили Германа Парнеса - до німецької окупації. У 1925 році в броварі працювало 5 робітників, а в 1932 - семеро. Ніц вони не шарили в комерції, чи то продовжували крафтові традиції Середньовіччя?

Фотоальбом: Трішки старих етикеток

З совітської бочки

За совітів в Тернополі діяло два пивзаводи. Вони належали до "Тернопільського пивооб'єднання", а те, в свою чергу, Укрголовпиву, а те -Мінхарчопрому УРСР і СРСР. Ну дуже любили об'єднувати все в "країні чудес".

Пивзавод випускав пиво "Жигулівське", а також "Українське", "Московське", "Мартовське" і навіть "Ризьке". Як і десятки і сотні пивзаводів в Україні (із однаковим дизайном етикеток). А на Тернопільщині - в Глібові, Збаражі, Кременці, Микулинцях (а ще "Київське", "Российское", "Славянское" і "Ячмінний колос").

Однак в ті часи було два позитивних пиво-символи: пивна бочка на колесах із розливним пивом (безалкогольна альтернатива - квас), а також знаменитий бар "Підводна лодка" (назва народна) біля тернопільської міської міліції по бульвару Карла Маркса.

Що було далі?

Про незалежну Україну або добре, або нічого. На тому завершую свої сумбурні розважання, бо вже мучить спрага…

Володимир Окаринський

Теги →

okar

Володимир Окаринський

Усі публікації автора →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.