85 весен тернополянина Ігоря Олещука

21 Тра 2016 / 08:57 | Переглядів: 1457

85 весен Ігоря Олещука

Сиве волосся, живі очі, вроджена інтелігентність, щире серце, покрите свідками мудрості та досвіду зморшками чоло і зарубцьована доля власного життя і пам'ятті поколінь, з якою нині ділиться Ігор Олещук з підростаючим поколінням. І справді його життя - це і є історія. Мабуть, не має на Тернопільщині людей, котрі б не знали пана Олещука. Одні знають його як музейника, інші як публіциста, історика, політв'язня, зрештою громадського діяча. Незважаючи на поважний вік, він і досі помітна постать у всіх громадських ініціативах нашого краю, здається, пан Ігор не відчуває втоми, завжди в русі, постійно працює.

Ігор Андрійович Олещук народився 21 травня 1931 року в с. Чорний Ліс, нині Збаразького району. Як розповів пан Ігор, саме Олещуки були першими постійними жителями села, зокрема у 1903 р. тут оселилася сім'я Максима Олещука. Початкову освіту здобув у рідному селі, згодом навчався у середній школі м. Збараж. Як каже народна мудрість: "Кожен із нас будує свій світ, вимріяний ще у дитинстві та юності". А дитинство у малого Ігоря справді було непростим, війна, розруха, часом бракувало й кусня хліба. Юний Ігор також мав свої мрії та сподівання, щоб швидше закінчилася війна, щоб здобути добру освіту, його жвава, ретельна натура жила вірою в кращу долю України. Але не судилося. Крутий поворот долі надовго відклав усі сподівання юнака.

Від 1946 р. Ігор Олещук член Юнацтва ОУН, того ж року написав щомісячний звіт №3 і підписав його псевдо "Грушка". Коли кадебісти викрили криївку і знайшли цей звіт, то за почерком легко знайшли автора. У жовтні 1948 р. Ігоря, який на той час навчався в 10 класі Збаразької СШ № 1, заарештував відділ військ НКВС за зв'язки зі збройним підпіллям. Допити, шантаж, погрози - суд і вирок 22 листопада 1948 рр. - 25 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах. А йому було лише сімнадцять…

Судовий термін молодий Олещук відбував на шахтах Воркути (нині Російська Федерація). Як Згадує пан Ігор: "У 50-ти градусний мороз нас загнали в бараки на двотижневийкарантин. Видали фуфайки, валянки і чуні. Нас, новоприбулих, пограбували "блатні", напавши на барак і забравши теплі речі, які ми взяли з собою. Через погане харчування і 12-ти годинний робочий день, чотири рази за півтора року потрапляв в оздоровчий пункт.В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті шахти. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. Ми у 40-50-ти градусні морози будували міст через річку Аяч-Яга, - пригадує І. Олещук. - Працювали по 12 годин. Незважаючи на те, що на обличчя натягували маски, все ж без обморожень не обходилося. Попри велике фізичне навантаження нас дуже погано годували. Привозили так звані "гарячі обіди" - 2 кілограми каші і літр олії на всю групу…".

У 1954 році, після смерті Сталіна, судова комісія зменшила термін покарання Ігоря Олещука до 8 років, а оскільки він мав кілька так званих трудових заліків, виконавши 150 % робочого плану, його у грудні 1955 р. звільнили. У 1956 р. повернувся на Тернопільщину. Працював електриком на цукровому заводі "Поділля" (1956-1962), одночасно заочно навчався у Львівському політехнічному інституті, нинінаціональний університет "Львівська політехніка", який закінчив у 1965 році. Від 1962 р. і до виходу на пенсію у 1995 році працював у"Тернопільобленерго"на посадах диспетчера, інженера по режимах і керівника групи перспективного розвитку. У 1995 р. вийшов на пенсію, і від 1996 р. до нині працює старшим науковим співробітником Історико-меморіального музею політичних в'язнів, де на громадських засадах виконав першу експозицію унікального музею, який заснований у колишніх камерах слідчого ізолятора КДБ.

Під час дисидентського руху Ігор Олещук приєднався до лав нових борців за свободу, підтримував контакти зІгоремта Олегом Ґеретами,Миколою Литвиномта іншими місцевими дисидентами.

Подальший періоджиття виповненийбезупинноюпрацею. Від часу проголошення незалежності включився в громадсько-політичну роботу для відродження Української держави. Приймав активну участь в Народному Русі України. Ігор Олещук був заступником голови осередку Руху на підприємстві тернопільських електромереж, на той час осередок нараховув понад 120 членів. Від 1994р. - член РадиКонгресу української інтелігенції, член ради Тернопільського обласного товариства"Меморіал" ім. В. Стуса, 2000-2002рр. - його голова; від 2003 р.- на громадських засадах голова комісіїТернопільської обласної радиз питань поновлення прав реабілітованих. Окрім того, нині І. Олещук заступник голови Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, член проводу Конгресу української інтелігенції.

У 2000 році Ігор Олещук з істориком Василем Штокалом організували міжнародну конференцію, присвячену 50-річчю трагічної загибелі Головного Командира УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича. На конференції було виголошено 36 доповідей істориків із Тернополя, Львова, Києва, Донецька, також із США. За підсумками конференції була видана книга "Роман Шухевич: постать на тлі доби воюючої України" (2005 р.). Часто проводить екскурсії, виступає з лекціями у школах, вишах, військових частинах. До його заслуг належить і реконструкція семи могил січових стрільців на Микулинецькому цвинтарі, а також будівництво пам'ятної стели на фасаді будинку, що на вулиці Коперника, 1.

Ігор Олещук автор книги-спогадів "Шлях до світанку" (2001 р.), путівника по музею "Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів" (2007 р., співавтор), до 100-річчя від дня народження Романа Шухевича разом із Володимиром Пукачем видав книгу "За свободу і соборність" (2007 р.). Від 1996 р. І. Олещук був відповідальним за збір матеріалів із районів області та організатором видання Книг Пам'яті районів Тернопільської області (видані у 17-ти районах нашої області). Підготував понад 50 біографічних статей для чотиритомного "Тернопільського Енциклопедичного Словника", а також ряду матеріалів з історії національно-визвольної боротьби для енциклопедичного тритомного видання "Тернопільщина. Історія міст і сіл". Редактор і упорядник документальної праці товариства політв'язнів і репресованих "Про малолітніх політв'язнів Тернопільщини" (2015 р.). Автор численних публікацій у газетах"Свобода", "Вільне життя", "Нова Тернопільська", "Тернопіль вечірній"та інших; журналах - "Зона" (органу Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих), "Рада", "Тернопіль". Ігор Олещук пише статті на теми боротьби українського народу за незалежність і теми репресій. Організовує наукові конференції, виступає на радіо і телебаченні. Від 2007 року є членом Національної спілки журналістів України. Окрім того, він має рідкісний дар оратора, за допомогою якого може доступною й зрозуміло пояснити неоднозначні й часто суперечливі періоди в історії України. Інколи, нам молодшим, хотілося запам'ятати його цікаві вирази, здається такі прості й близькі, як вишнева гілка з росянистим намистом ягід, але водночас надзвичайно глибокі та мудрі, як українська місячна, зоряна ніч і вічне небо.

У 2006 році за значний внесок у збереження та популяризацію історико-культурної спадщини України та розвиток музейної справи указом Президента України Ігоря Олещука нагородили орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. 1 грудня 2009 року за значний особистий вклад у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. 18 вересня 2015 року Ігор Олещук за вагомий внесок у відродження та впровадження національно-патріотичного виховання дітей і молоді, відданість справі та з нагоди відзначення Дня ветерана отримав подяку від міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова. За подвижницьку працю неодноразово нагороджений грамотами та подяками Тернопільських обласних адміністрації та ради, Тернопільської міської ради, Всеукраїнськими організаціями та товариствами. Йому цілком заслужено присвячена стаття у "Тернопільському Енциклопедичному Словнику" і десятки публікацій у засобах масової інформації.Окрім того, Ігор Олещук знімався у документальних фільмах: "Гаряче літо Норильська", "Воля або смерть", "Файне місто Тернопіль" та ін.

Ігор Олещук найбільше пишається своїми трьома синами, яких ще з малих літ виховав у дусі патріотизму та духовності. Тому нині його справу, патріарха роду Олещуків, продовжують діти. Старший син Тарас (1965 р. н.) у 1993 р. в складі бригади Львівської кераміко-скульптурної фабрики змонтував три тризуби на приміщенні Верховної Ради України. Учасник реставрацій у Львові Собору св. Юра, приміщення залізничного вокзалу та ін., виготовив та встановив у Львові пам'ятну дошку присвячену куреню "Нахтігаль". Син Роман (1967 р. н.) привіз зі Львова сценарій "Вертепу" і у 1989 р. разом з колегами започаткував неформальну громадську організацію "Вертеп". У домі І. Олещука відбувалися репетиції. Наймолодший Володимир (1972 р. н.) закінчив Львівську художню академію мистецтв. Учасник реставрації Михайлівського Золотоверхого монастиря і Свято-Успенської церкви Києво-Печерської Лаври. Як тут не згадати приспів пісні "Три дороги" на слова Юрія Рибчинського:

Перший син - то сонце ясне,

Що ніколи не погасне.

Другий син - то сизий сокіл -

Синьоокий, синьоокий.

Третій син - то дрібний дощик,

Наймолодший найдорожчий!

Нині Ігор Олещук підійшов до свого чергового ювілею.Це час, коли можна озирнутисьі підбити певні проміжні підсумки прожитого.Як виднохоча б з цієї статті, він зробивбагатоі як музейник, і як публіцист, історик, та громадський діяч, тому заслужено користується повагоюі авторитетом у громадському, культурному та науковому середовищі краю. Воістину його працездатність та ініціативність гідні великого подиву. З роси і водиВам, пане Ігорю, - на многії вéсна!


Віктор УНІЯТ.

Теги →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.