Панує пустота надворі,
Немов не може зупинитись,
А ми - зомбовані, ми - хворі,
Чому не можемо нормально жити?
Прогрес навколо!
А чи треба?
Ми забуваємо про власні мрії,
Про те, що запитають нас із Неба.
На що плекаємо надії?
Для влади люд - маріонетки,
Ним в різні боки потикають!
На нас, “простеньких”, не зважають.
Для них збагачення - мета єдина,
У голові - машини, дачі, гроші…
Згадайте: є Небесна Сила,
Задумайтесь про найдорожче:
Про маму, тата, про дрібненькі дітки -
На них гріхи щоб ваші не лягли;
Ви дітям робите лиш гірше -
Псуєте чисті душі. Може, й назавжди.
Леся НАЛИВАЙКО,
студентка Тернопільського коледжу
Університету "Україна"
Теги → Леся Наливайко поезія Тернопіль укрнет
