Пошесть, або моровиці в Тарнополю

19 Бер 2020 / 20:27 | Автор: Володимир Окаринський | Переглядів: 10322

hresssttttttt

Морове повітря (морова язва, пляґа, чума), холєра, проказа (тронд, лепра), віспа, шкарлятина, пропасниця, тиф… та інші епідемії. Як вони вплинули на місто та його мешканців?

Прелюдія. "Чорна смерть" та інші вершники-апокаліпси

Близько 1347 р. Европу почала косити "чорна смерть", або азійська бубонна чума. В наступні два роки вона стала першою пандемією. Так, у Франції загинуло тоді від чверті до 80-90% населення. І хоч Тарнополя тоді ще не було, то була грізна засторога. До того ж прийшла вона з тодішнього Криму. Приходили ці недуги, як і тепер, із Азії. Їх переносниками були звичайні, зовні безневинні, монгольські бабаки та інші гризуни. Від них заразилися блохи, щурі й люди. Загалом від чуми за весь час загинуло понад мільярд осіб. Коли людину вражає чума, лімфатичні вузли в неї під пахвами чи в пахвині чорніють і розпухають (ці виразки називають "бубонами", звідси й назва). До ХХ ст. прокотилося три пандемії чуми. Останні великі спалахи чуми сталися наприкінці минулого віку та на початку цього століття.

Згодом з'явилися ще й холера, тиф, кір, грип, дизентерія, проказа та інші недуги. На тлі бідності, низького рівня гігієни, недоїдання (і голоду), війн, спустошливих набігів і природних лих це становило загальну грізну картину "темних віків" европейського Середньовіччя. Ці лиха часто перепліталися. Хворі зачумлені, прокажені часто ставали ізгоями, яких відокремлювали від інших мешканців міст і сіл. Так, у Львові на Калічій горі (місцевості, де мешкали жебраки) зорганізували колонію для прокажених, куди їх примусово виселяли. Їх супроводжувала процесія, що нагадувала поховальну, і від цього не рятувало навіть майнове становище недужого.

Такі "принади" характеризували наше місто майже від самого заснування. Нові часи не лише зменшили, а навпаки побільшували загрози пошестей.

Вік великої моровиці


Відома певна інформація відомості про пошесті в Тарнополі з XVIII століття. В кожному разі недуги були пов'язані з природними чинниками. Так уявляли їх і люди. Французький мандрівник Ґійом де Боплян, автор опису і перших докладних топографічних мап України, пов'язував пошесті з доволі частими нашестями сарани. Вслід за нашестями з'являлися й пошесті. Вважали, що гниття куп мертвої сарани спричиняло мор худоби і загибель людей. Важке для міста XVII ст. не залишило відомостей про епідемії, але відомо, що в 1673 і 1690 р. нашестя сарани знищили збіжжя і спричинили неврожаї в околицях Тарнополя. Були в ті часи й війни, голод, полон і природні лиха.

Природні з'яви сприймали як грізні передвістя. Часто вони породжували паніку. Так, 7 червня 1738року місто відчуло поштовхи сильного землетрусу. У 1743р. міщан налякала величезна комета. 17 червня 1748р. в Тарнополі спостерігали затемнення сонця. В липні того самогороку місто та околиці знову заполонила сарана. Було її стільки, що накрила поля товстим шаром майже на півліктя. Тож, населення було переконане у зв'язку двох явищ — затемнення та нашестя ненажерливих комах (не забуваймо й про гаданий зв'язок сарани з чумою). 21 березня 1764р. знов спостерігали затемнення сонця. Додаймо до того тривалу зиму 1768 р., коли навіть у травні, на греко-католицький Великдень, сніг випав до колін і лежав ще й у червні.

1770-й: велика чума

Зрештою, у 1770 р. місто зазнало епідемії чуми, яка прийшла з Московії і спустошила Україну. Чумні хрести збереглися в різних місцевостях Поділля. Один з них є в Тернополі, на вул. Чернівецькій. Напис повідомляє польською мовою, що тут поховано три тисячі померлих. На другому боці написано, що хрест встановлено заходами "sławetnego Pawła Rzezniczka mieszczanina Tarnopolskiego dnia 30. Decembris roku pańskiego 1770". Чумний хрест був і біля руської церкви Різдва. Тогочасний літописець оцінив втрати від холери у Тарнополі в 10 тисяч померлих. Якщо це число перебільшено, то не надто й охоплює людей різних націй та релігій, і мабуть, місто з околицями.

"Морове повітря" вразило місто в липні. Перший історик Тернополя о. Михайло Білинський повідомляв про бубони, і про те, що люди гинули дуже швидко під час великої спеки. "Ліку на тую слабість не було. Казали носити часник при собі і потриха їсти його та натиратися ним по пульсах і під пахою. Викаджувано хати якимсь гидко воніючимь зілєм, та поливано оцет на розжарене желізо". На площах і за міcтoм палили вогні, бо лікарі впевняли, що це очистить повітря. На всіх кінцях міcта стояла варта. Але все це не допомагало. По всіх вулицях лежали трупи. Ніхто не хотів до них братися, крім двох пияків, які не боялися нічого, та один з них після пошесті таки помер. Померлих стягали гаками.

Якщо хтось у домі помирав, інших виганяли до гаю і змушували перебувати там до кінця мору. Для них їжу подавали на довгій жердці з-за рову. Коли хтось помирав, там його й ховали. Про це свідчили численні надгробки. Найбільше проганяли в гаї місцевих жидів. У різних гаях християни і юдеї перебували окремо. Померлих також масово хоронили в братських могилах за містом. Власне хрест на вулиці Чернівецькій — на місці одного з них.

Моровицю-1770 припинила дуже сувора зима морози трималися від Різдва аж до кінця березня. Невдовзі, у 1778р., епідемія в Тарнополі та околицях знову повторилася.

Холера-1831 та інші

У ХІХ - на початку ХХст. пошесті повторювалися. У 1818р. в місті поширилася вітряна віспа, а в 1831 р. тодішній Тарнополь охопила азійська холера. Прийшла вона з Індії через Росію. Спочатку, в травні, на неї захворіло кілька людей. В червні дочасно закінчено навчальний рік, зачинено церкви і костел. Служби Божі відправляли на Торговій площі (тепер — майдан Волі). Було закладено шпиталь і холерний цвинтар (збоку від залізничної колії на Березовицю) — біля одного з давніших чумних. Аж у вересні пошесть зупинили. Її останньою жертвою була молода міщанка Анастасія Онуферко. За 5 місяців холера забрала 1300 міщан — 10% населення. У Галичині померло понад 100 000 осіб.

У листопаді 1835р. в місті панує вже нервова пропасниця (лихоманка). 5 листопада в гімназії оо. Єзуїтів (згодом І-а Державна) було 63 хворих учні. У 1887р. в Тарнополі й повіті сталася епідемія віспи. У повіті померло 4765 осіб. У жовтні й листопаді 1900р. виникла нова пошесть — епідемія скарлатини. Вона повторилася й у 1902 і 1911р.

Тиф-1918

Після закінчення Першої світової і проголошення ЗУНР в Тернополі раптом спалахнула епідемія плямистого тифу. Спалах почався 15 грудня. Завезли недугу колишні полонені австрійської армії, що поверталися додому з російського полону. Хворими опікувався Комітет Червоного Хреста. Молоді дівчата-міщанки збирали добровільні грошові пожертви. Схоже, це допомогло, але ненадовго. Наприкінці 1919 і у 1920 р. тиф спричинив масову смертність у лавах Української галицької армії та Дієвої армії УНР, винищивши більш ніж половину їхнього складу.

Висновки?
Наведені вище факти, ілюструють низький рівень гігієни людей, помножений на проблеми в медицині. Невже у наш час не відбулося змін? Тож не піддаваймося паніці, бо гірші часи вже минули. Але будьмо обережні. "Бог милосердний, але навіщо стрибати в човні?", — казали ірландці.

Володимир Окаринський


На фото:
"Чумний хрест 1770 року в Тарнополі. Сучасний стан"


okar

Володимир Окаринський

Усі публікації автора →

Розповсюдити

Використання матеріалів сайту дозволяється при умові посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на сайт t-v.te.ua.

Редакція газети «Тернопіль вечірній» (t-v.te.ua) може не розділяти точку зору авторів статей і відповідальності за зміст перепублікованих матеріалів не несе.